Журналистские расследования Виктора Котенко

ЯК ВБИВАЛИ ЖУРНАЛІСТА

2008-07-01 09:19:45    Віктор Котенко

16 травня 2008 року декілька житомирських журналістів, вкрай здивова­ні гарно зрежисованою блокадою інформації, замовчуванням кишень­ковою пресою самого факту загибелі журналіста В’ячеслава Шмельова, а також обурені тим, що не було навіть належним чином розслідувано кримінальну справу з цього приводу, пом’яну­ли колегу на шпальтах житомирської газети “Свобода» (власник і головний редактор Віктор Котенко)та в деяких інтер­нет — виданнях:

1106

ПОГИБ СЛАВА ШМЕЛЁВ

Вячеслав Шнайдер:
Юношеское прозвище Славика – Достоевский (так называли его мои знакомые). Наверное, из-за какого-то внутреннего самокопания, внут­ренней глубины. Имел, кстати и литературные способности. И очень умный настоящий всезнающий журналюга. Русская натура, открытый, сердечный, смелый, вспыльчивый – такие естественные люди (даже не осознавая этого) очень плохо чувствуют себя в атмосфере всеобщей фальши, неправды и одиночества.
Человек без камня за душой. Не употребляю понятия «был» — ведь душа бессмертна.

Виктор Котенко:
За неделю до своей гибели журналист Шмелёв связался по телефону со мной и, захлёбываясь от волне­ния, предложил опубликовать «сенсационный», как он выразился, ма­териал о фактах коррупции, преступной деятельности «оборотней» в правоохра­нительных органах, о нечистых делах некоторых прокуроров. Получив согласие, приступил к написанию статьи. Последними его словами были: «Через неделю принесу к вам в редакцию готовый ма­териал».
Через неделю Вячеслава Шмелёва не стало…

Вадим Киплинг:
Житомирская журналистская общественность (да и не только журна­листская) шокирована. Неожиданно для всех ушел из жизни Вячеслав Шмелев, талантливый журналист с почти двадцатилетним стажем, в последнее время трудившийся в житомирской газете «Суббота». Это случилось 6 мая, около 17.00. Труп Славы обнаружили альпинисты, тренировавшиеся на отвесных каменных склонах. Альпинисты и вызва­ли милицию. Последние, с помощью сотрудников МЧС подняли изу­родованное тело наверх. Говорят, что установить его принадлежность к журналистскому цеху правоохранители смогли лишь благодаря журна­листской «корочке», лежавшей в кармане куртки...
Многие коллеги видели в этот день Славу еще живым, и многие еще не могут отойти от шока после случившегося. Экспертиза насчитала на его теле более полутора десятков переломов, включая перелом позво­ночника и открытую черепно-мозговую травму. В настоящий момент уголовное дело по этому более чем загадочному факту еще не открыто. И неизвестно, будет ли открыто вообще. Пока же правоохранители склонны считать гибель журналиста несчастным случаем (мол, сам сор­вался со скалы), однако многие коллеги Славы подозревают, что это да­леко не так и Шмелеву могли «помочь» упасть. Тогда кто именно «по­мог»? На этот вопрос, к сожалению, пока нет ответа...

Александр Шалый:
Прошла неделя… Сидим и листаем житомирскую газетную муть. В тех «изданиях», которым Слава отдал годы жизни, ни строчки, блять…
Видимо, журналист с проломленным черепом для житомирских редак­торов – событие незначительное.
Шмелёв был человеком неординарным и спорным, как и все кто сфор­мировался в нашей профессии в лихие 90 – е. Он был в первых рядах тех, кто начинал формировать то, что сейчас называют житомирской «демократической» печатью. А потом всё изменилось. Бывшие колле­ги, и прямо скажем по сравнению со Шмелёвым менее талантливые журналисты, вдруг превратились в «хозяев». Пока вся эта свора при­меряла депутатские значки и клоунские кители казачьих генералов,  Слава оставался ЖУРНАЛИСТОМ.
Я не верю в «несчастный случай»…

____________________________________________________________

Як вбивали журналіста? СБУченців таке не цікавить...

На одному з брифінгів для журналістів, проведеному УМВС України в Житомирській області з приводу резонансного ДТП, скоєно­го міліціянтом напідпитку, деякі журналісти поставили перед міліцей­ським керівництвом вкрай незручні прямі запитання щодо загибелі журналіста Шмельова.

Відповідь не забарилася — через деякий час «органи» почали «смикати» самих невгамовних журналістів, викликаючи їх на співбесіду повістка­ми. Лейтмотив співбесід: а хто ж головний організатор публікацій про загибель журналіста? Ціка­во, що правоохоронні органи абсолютно не зацікавило, яку  ж саме інформацію чи стат­тю не доніс Слава Шмельов до редакції житомирської газети «Свобода».

Та й не дивно! Покійний журналіст, мабуть, випадково наблизив­ся лише до окремих епізодів багаторічної плідної діяльності «Житомирського кубла», банди, до складу якої входять співробітники різних відомств, у тому числі прокурори, судді, представники (навіть керівний склад) інших гілок виконавчої влади. Документальних доказів цієї мерзоти і так вже дос­татньо, дівати нікуди, складаємо по усіх усюдах, можливо, колись ста­нуть у пригоді. А у теперішній час навіть СБУченців таке не цікавить.

Тільки «пасуть» чомусь редактора «Свободи» Віктора Котенка чиїсь люди «дєнно і нощ­но», мабуть, щоб випадково ще щось, а головне, на декого, не «на­копав». А може, ліквідувати хочуть? Даремно — я ж не Гонгадзе, я живий і «в морду можу дати».

____________________________________________________________

Журналіст — не м’яч для гольфу

Замкова гора, старе місто
26 червня 2008 року житомирські журналісти Петро Тарасюк та Руслан Мороз запропонували мені, Віктору Котенко, разом неупереджено оглянути місцевість, де бу­ло знайдено тіло загиблого журналіста. Звивистими провулками та ди­кою польовою дорогою автомобілем, а потім пішки добралися до підніжжя Замкової гори.

1107

Замкова гора, старе місто

Скорботний «шлях смерті» розпочинався з галявини, щільно закритої від небажаних очей хащами. В думках промайнуло: «Ідеальне місце для вбивства». Далі, ліворуч та вгору, оминаючи ледь теплі залишки чий­огось недавнього вогнища, вела єдина вузька звивиста стежка.
1108

Ідеальне місце для злочину

«Саме тут його й знайшли», — стиха промовив Петро Тарасюк. Вразила якась фантастична, майже нереальна кладовищна тиша, не ворухну­лись ні один листочок, а ні одна гілочка, мовчало застигле повітря.

1109
Славу знайшли біля стежки

Доки піднімались стежиною вгору, одностайно зробили висновок, що падіння з високої скелі не могло спричинити перебування тіла саме у тому місці, де його знайшли. Зарості не пошкоджені, стежка звивиста, відстань чимала, а журналіст — не м’яч для гольфу. До того ж, харак­терних ознак, у тому числі слідів крові, знайдено не було.

1110
Журналіст — не м’яч для гольфу

Вже не видавалось дивним те, що тіло лежало саме у тому місці, куди ту­ристи складали характерні залишки свого відпочинку на природі. Туди само, немов непотріб, кинули забитого житомирського журналіста — біля порожніх пля­шок…

 1111
Біля порожніх пляшок кинули тіло вбитого журналіста В’ячеслава Шмельова…

Ми не полінувалися обстежити й вершину Замкової гори, що додало ще більшої впевненості у тому, що журналіста В’ячеслава Шмельова бу­ло зухвало вбито. Не викликає сумніву повна абсурдність, якщо не ска­зати, дурість поширюваної та нав’язуваної «офіційної» версії про са­могубство. Навіть спортсмен, стрибнувши з розгону, не зміг би опи­нитися у тому місці, де знайшли Славика.

1112
На горі, з якої журналіст не стрибав

Можна висувати різні версії мотивів скоєного вбивства та мотивів див­ного, м’яко кажучи, реагування на це вбивство органів прокуратури та міліції, але маємо надію, що про обставини, про те, ким конкретно та у який спосіб вбивали житомирського журналіста, обов’язково стане ко­ли — небуть відомо громадськості, а не тільки вбивцям та їх покровите­лям.

Буде, обов’язково буде відомо. От тільки коли?

Віктор Котенко

Добавить комментарий