МИ ЗНОВУ СТОЇМО НА РОЗДОРІЖЖІ

2009-01-14 18:24:50

Ретро: 2004 рік, реліквія: перший номер житомирської газети «Сво­бода», фрагмент проповіді Віктора Котенка, проповідника — єван­геліста, священика Бога Живого, журналіста, правозахисника.

Передмова:

Ностальгія? Ні, ретро…

Коли переглядаю матеріал, яким у серпні 2004 року вперше відкрилася читачам житомирська газета «Свобода», на душі стає дещо сумно. І не стільки від того, що незабаром українців знову змусять обирати на свою шию чергових керманичів, не знімаючи з цієї шиї самого ярма, а від того, що обирати взагалі нема з кого. Як і тоді, потенційні претенденти на керівні посади- виключно пройдисвіти та злочинці.

А чи може бути інакше в імперії зла? Чи варто взагалі порядним людям приймати участь у наступних лицедійствах конкурентної боротьби за ролі ватажків, якщо до влади знову прийдуть чергові « пахани»?

А чи дійсно мають вони над нами хоч якусь владу, крім влади кишенько­вого злодія над жертвою? На моє глибоке переконання, це питання ко­жен громадянин повинен остаточно вирішити сам у собі — або визнати над собою вищою владою лише Бога, або грати певні ролі у вовчих згра­ях. «Богу- Богове, кесарю-кесареве». «Нічого не буває тайним, що не зро­билося б явним». Наш тимчасовий український президент нарешті по­казав справжнє єство — визнав себе кесарем, викарбувавши своє зобра­ження на ювілейній монеті- що ж, гарна тлінна знахідка буде у майбутнь­ому для археологів. Вирішилось питання, яке ж знамення він малює пра­вицею на собі, коли хреститься — хрест чи зірку п’ятикутну. Хто там сліду­ючий кесар у довгій черзі?

А чи тільки в Україні таке? Чи не в усьому світі дехто, на ім’я сатана- ди­явол, батько брехні, видаючи себе за Бога, намагається насадити свою владу через державних служителів ? Чому, наприклад, сьогодні тільки євреї, тільки одне з 12-тьох колін, родів Якова-Ізраїля, нашого пращура, називають свою державу Ізраїлем та нищать навкруги інших 11-ть колін Якова-Ізраїля у Палестині, у секторі Газа?

Та чи варто нам, українцям, перейматися дурницями на кшталт того, кот­рий саме із злодіїв буде керувати нами краще? Не давайте дияволу ово­лодіти вами, визнайте себе вільними від влади його служок, станьте під захист Бога. Лише у такому випадку ваше життя буде мати сенс, стане дійсно кращим, щасливим, вільним. «Царство Боже в нас самих є», пов­торював Христос.

Ото ж і починати треба з самих себе, а не чекати манни небесної від представників державної вовчої зграї.

Віктор Котенко

Уривок з проповіді. Вересень 2004 року

Вітаю вас, брати й сестри!

Сьогодні ми торкнемося питання вибору, який робимо щоденно, ро­бимо всією країною, робимо в колі сімї, співробітників, друзів. Щоденно кожен з нас робить вибір — з ким він і проти кого. Дехто обирає вживан­ня оковитої, наркотиків, дехто обирає крадійство, вбивство, брехню, неп­равдиве свідчення, кар`єризм і користолюбство. Ми ж, воїни Христові, обрали шлях Господній, ми блаженні, як сказав Христос про нас у своїй Нагірній проповіді.

Ось і тепер ми знову напередодні виборів. Вам нічого не нагадує ця ситу­ація? Колись таке вже було. Народ повинен був обрати. Кого було запро­поновано обрати? Ісуса Христа і кого ще? — розбійника, злочинця Варав­ву. Кого ж обрав народ? — Варавву! А про Ісуса вигукували : „Розіпни й­ого! Розіпни!" Народ обрав злочинця, і люди кричали: „Кров його (lсуса) на нас і на дітях наших". Ось і сьогодні, як і щоденно, всі стоять перед ви­бором.

Ви ж бачите- серед кандидатів у президенти є й злочинці, звичайні кримінальні злочинці. Та ж само ситуація, вона повторюється постійно, багато віків. Нам пропонують обрати розбійника. Як ви вважаєте, який вибір ми зробимо?

СВІЙ ВИБІР МИ ВЖЕ ЗРО­БИЛИ

Ми взагалі давно його зробили — ми обрали Бога. Для нас закон — це За­кон Божий. У цій державі закон — це текст, написаний на аркуші паперу. І всі, метушаться, стверджують, що це закон. Вже тисячі законодавчих актів понаписано. Більшість з них ми навіть не читали. Але дехто вва­жає, що це закон. У нас же є Закон Божий, тобто Заповіді Господні. Про­читаємо сьогодні ті місця з Писання, про які ми говоримо.

Глава 27 (Матвія, 20-26): 20. «Та першосвященики й старійшини намови­ли народ, — просити за Варавву, а Ісуса видати на смерть. 21. Заговорив правитель і сказав їм: „Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?» Ті відповіли: „Варавву." 22. Каже до них Пилат: „А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?". Усі відповіли: „Нехай буде розіп`ятий!". 23. Спи­тав він: „Що злого вчинив він?" Вони ж ще більше заходилися кричати: „Нехай буде розіп`ятий!" 24. Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а за­колот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: „Я невинний крові праведника цього, дивіться ви". 25. Увесь же народ відповів, кажучи: „Кров його на нас і на наших дітях!"

ХТО Є ДІТЬМИ ІЗРАЇЛЯ?

Ми не належимо до тієї частини народу, до більшості. Немає на нас крові Ісуса Христа. Ми обрані Господом до спасіння. Ми — Ізраїль, діти Ізраїлеві. Я сьогодні читав спеціально Старий Заповіт з цього приводу. Для багатьох ще не зрозуміло, хто такий Ізраїль, чи що таке Ізраїль. Це, євреї, іудеї, чи є це поняття взагалі національною ознакою? Я знайшов ба­гато цікавих місць у Старому Заповіті — і в Бутті, й у Виході. Виявляється, що більшість народів, племен — то є нащадки Ізраїлю. А українці — особли­во виділені з усіх колін. Розглянемо це питання навіть з позицій лінгвісти­ки та семантики. Уявіть собі, що людина гукає: «Ізраїлю! Українець!» Ви почуєте одне й те ж сполучення звуків. В основі один корінь- «рай», тоб­то, ми — з раю. Господь обіцяв Авраму, що виведе з нього безліч народів і благословить Аврама та й зробить великим його ім`я. Навіть сам Аврам стане благословенням, всі племена землі благословляться через нього. Тому Господь додав до імені Аврама ще одну літеру „а", мовивши „віднині ти будеш Авраам, адже потомство твоє буде як пісок морський."

У Авраама був син Ісаак. Ту ж саму обітницю Господь підтвердив і й­ому. У Ісаака був син Яків. Господь і йому підтвердив ту ж обітницю. Стався випадок: Яків, на шляху до брата свого Ісава, зупинився в пустелі на ніч і вночі Хтось боровся з ним. Вже під час світанку, зрозумівши, що не може перемогти Якова, лише доторкнувся до суглобу стегна його і пошкодив стегно Якова. З тих пір Яків став кульгавий.

Буття. Глава 32. 26.1 «каже Той „Пусти мене, бо вже на світ благос­ловиться.» А Яків відповів: „Не відпущу тебе, хіба що поблагосло­виш мене". 27. І сказав: „Як ім`я тобі?" Він відповів: «Яків». 28. Тоді Той відповів: «Не Яків буде ім`я твоє, а Ізраїль, бо ти змагався з Богом і людей перемагати будеш».

Буття. Глава 35. 9-11. 9.1 «з`явився Бог Якову, після повернення й­ого з Месопотамії, і благословив його, 10.1 сказав йому Бог: «Ім`я тобі Яків; відтепер ти не будеш прозиватися Яковом, а буде ім`я тобі: Ізраїль». І дав йому ім`я: Ізраїль.

В перекладі ім`я Ізраїль означає «князь Божий». Справа в тому, що цей рід породив багаточисельні народи й народності. Господь казав, що розм­ножить з нього дуже багато народів. „І заселю тобою всю землю, потомс­тво твоє буде як пісок морський».

Саме це потомство і є потомством Якова. Це ми — Ізраїль. Духовне понят­тя Ізраїль не залежить від національності. Основна кількість населення Землі — це потомки Авраама, Ісаака та Якова, названого Богом Ізраїлем. Бог сказав: „Ти боровся з Богом і будеш перемагати людей". Діти Божі з колін Ізраїлевих, у наш час , час Ісуса Христа, вважаються священством Господнім. Але, Господніми діти вважаються не автоматично, вони вий­шли з цього роду не по плоті, як пояснював апостол Павло у «Посланні до римлян», а за обітницею. Нащадки Ізраїля, Якова, котрими ми є, підго­товлені до спасіння. З нас Господь обирає. Ізраїль — священство Гос­поднє, воїни Христові. Час світської, офіційної церкви, світських свя­щеників, як представників Бога, слуг Божих, минув — саме вони стали вбивцями Ісуса Христа, антихристами.

ВИДІЛЕНІ З ЛЮДЕЙ ДЛЯ БОГА

Слово „священик", „священий" у дослівному перекладі означає виділе­ний. Виділений з усіх людей для Бога. Ми у повсякденному житті зай­маємося кожен своєю справою. Дехто готує страви, дехто дивиться у те­левізор, дехто п`є горілку, палить- кожен займається своїми справами. Ви ж у суботу Господню перебуваєте тут, у зібранні Господнім. Господь вас відокремив від усіх інших. Я не ходив по домівках, нікого сюди не запрошував. Мені письмовий виклик також ніхто не надсилав. Господь усіх нас закликав. Тепер ми — священство, як Він і обіцяв, незалежно від національності, посад, освіти, віку.
Повернемося у глибини історії, історичних подій. Старий Заповіт. Вихід. Глава 19. 16-20. Вона розповідає нам про те, за яких обставин, коли, як відкрився Бог людству і дав заповіді та законодавство: податкове, кримінальне, цивільний кодекс. Все законодавство він дав народам по пунктах, детально (глава 20, 21...). Ось вони, основи цього законодавс­тва, закони Божі, заповіді, не треба більше нічого вигадувати, а тим паче спотворювати.

НАШ ЗАКОН ДАНИЙ НАМ БОГОМ

Заповіді Божі
Господь, Бог наш — Господь один!
І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю. Люби ближнього твого, як самого себе.
Хай не буде тобі інших богів перед обличчям Моїм.
Не роби собі кумира і усякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді, нижче землі. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Гос­подь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає провини батьків на дітях, на третіх і четвертих поколіннях, тих, що ненавидять Мене, і що чинить милість до тисячі поколінь, тим, хто любить Мене, і хто виконує Мої за­повіді.

Не промовляй імені Господа, Бога твого, даремно, бо не помилує Гос­подь того, хто промовляє Його ім`я надаремно.

Пильнуй день суботній, щоб свято зберігати його, як заповідав тобі Гос­подь, Бог твій. Шість днів працюй, і роби всю працю свою, а день сь­омий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, і раб твій та невільниця твоя, і віл твій, і осел твій, і всяка худоба твоя, і приходько твій, який у тебе — щоб відпочив раб твій і невільниця твоя, як і ти.

Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгими були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі.
Не вбивай!
Не чини перелюбу!
Не кради!
Не бажай жони ближнього свого, і не бажай дому ближнього свого, а ні поля його, а ні раба його, а ні невільниці його, а ні вола його, а ні осла й­ого, а ні всього, що є в ближнього твого.
Так склалося в Україні, що світські священики служили ідолам, кумирам, зображенням, представникам влади. Країна в нас була радянська і свя­щеників ретельно добирали. Тому не дивуймося, що, заходячи до деяких храмів, ви побачите жваву торгівлю та зображення, вогонь, яким вклоня­ються. Все спаплюжено. Мені шкода тих людей, котрі відвідують такі зак­лади. Вони опоганюються там. Виходячи звідти, несуть на собі печатку смерті, тому що Господь такі спотворення прокляв. Вони прирівнюють­ся до смертного гріха.

ЯК НАС ОБКРАДАЮТЬ

«Не кради». Це стосується не лише кишенькових крадіїв або тих, хто щось поцупив з прилавку чи з домівки. Тепер крадуть, наприклад, ди­тинство. 12 років дитина має ходити до школи.Через 12 років виходять зі школи і вміють лише абияк читати й писати, не відаючи більше нічого, абсолютно не пристосовані ні до якої праці. У вас вкрадено роки життя. Потім крадуть пенсії у пенсіонерів. Чому прості трударі отримують пенсію в середньому до 200 гривень, а слуги народу, співробітники міліції, СБУ, держслужбовці отримують пенсії та посадові оклади за 1000 гривень (відомості станом на 2004 рік – ред.). Чому така невідповідність? Крадуть не лише пенсії, крадуть вашу свободу, тому що з такою пенсією ви прив`язані до житла, адже маєте платити за нього останнє, інакше опинитеся на вулиці. Ви не можете вільно пересуватися, бо у вас не вис­тачає коштів. Ви не можете поїхати до іншої країни, помандрувати, як це роблять у всьому цивілізованому світі. У вас немає коштів, щоб захисти­ти свої права. Це крадіжка, яка відбувається на державному рівні. У вас крадуть знання, душі, врешті-решт. Вішають вивіски «Церква», щоб усі ту­ди йшли, а ви відвідуєте й опоганюєтесь, опиняючись у комерційному русі товарів, грошей, «гуманітарки», вклоняючись мамонні.

«Не бажай...» Ось він закон про приватну власність. У нас же забира­ють усе у вигляді надмірних податків, у вигляді наших свобод. Керма­ничи намагаються влізти в усі сфери діяльності й керувати нами для сво­го збагачення. Не тільки бажають, а й забирають все...

Віктор Котенко