ФОТО: Яків Ковальчук
Село Пряжів Житомирського району Житомирської області. Мій дід, Яків Ковальчук, до війни був репресований Радянською владою за те, що, керуючи колгоспом, віддав частину врожаю тим селянам, які його виростили. На початку війни мобілізований до лав Радянської Армії, геройськи воював з німецькими фашистами. Наприкінці війни був поранений, відразу після Перемоги від отриманих ран помер у шпиталі на території Німеччини.
Під час фашистської окупації мою бабусю Софію з трьома дітьми на руках німці вигнали з рідної хати і погнали аж на Дніпропетровщину. Спочатку за сприяння місцевого поліцая фашисти хотіли розстріляти родину, та коли бабуся показала довідку про те, що дід Яків був репресований, виселили на чужину.
З ким я повинен примирюватись ? З німецькими фашистами ? Вони вже залишили цей світ. З Радянською владою ? Її вже нема, комуністи зруйнували. З сучасними запроданцями, нацистами та «гебістами» ? Нізащо, тому що війна ще не скінчилась... Я не зраджу пам`ять свого діда Якова, якого ніколи не бачив. Не зраджу й пам`ять діда по батьковій лінії, Івана, якого теж ніколи не бачив. Його у с. Вільськ Житомирського району за радянських часів вночі виманили з хати на вулицю і вбили «поліцай — активісти», як дві краплі води схожі на сьогоднішніх.
