В Житомирі суд виправдав гвалтівників, вбивць і педофілів. Відео | СБУ

Служба Безпеки Українців

5 квітня 2013 року вироком Апеляційного суду Житомирської області четверо вбивць, гвалтівників і педофілів були визнані невинними і звільнені з – під варти.

Четверо хлопців з Малина провели за гратами майже 7 років за вироком цього ж Апеляційного суду Житомирської області. Факт скоєння злочину і провину підсудних було доведено слідством та судом під час дворічного розгляду справи у 42 (!!!) судових засіданннях! Це історія викрадення,  жорстокого згвалтування і вбивства 13 – річної малинської школярки Маргарити Лісовської.

2 грудня 2005 року Маргарита звично йшла пішки зі школи додому. Біля автостанції дівчинку запхали в автомобіль підігріті горілкою молодики, вивезли її до лісосмуги, силоміць відкрили їй рота і залили в дитину значну дозу горілки та по черзі згвалтували її на капоті автівки. Троє міцно тримали дівчинку за голову, руки та ноги, а четвертий гвалтував. І так по черзі. Коли заплакане дитя сказало, що поскаржиться батькові, один із збоченців витяг з багажника монтировку і декількома ударами розтрощив дитячу голівку. Ще теплий труп віднесли в поле, подалі від людських очей. Під час скоєння злочину серед молодиків знаходилась п’яненька молода дівчина Ганна Яковенко, давня статева партнерша гурту гвалтівників, яка вже звикла до оргій. Того дня вона не змогла додзвонитися до своєї подруги, тому сексуально стурбовані чоловіки запали на випадкову неповнолітню перехожу.

Зрозумівши, що сталося непоправне, Ганна Яковенко стрімголов кинулась тікати навпростець до Малина. І майже півроку мовчала, тому що злочинці попередили: «Скажеш хоч слово – буде так само, як з тією школяркою!»

Зниклу Маргариту довго шукали не лише міліція, а й громада Малина, але марно. І лише тоді, коли випадковий чолов’яга з приміського села, завдячуючи гострому нюху свого собаки, випадково натрапив на залишки тіла дівчинки, про страшну знахідку довідались батьки Маргарити і весь Малин здригнувся від страшної звістки. Незабаром пошуки вбивць дали результат – Ганна Яковенко у подробицях розповіла міліціонерам і батькам Маргарити про той страшний день. Чотирьох підозрюваних оперативно затримали і розпочалось ретельне слідство.

Потім кримінальна справа на протязі двох років слухалась в Апеляційному суді Житомирської області 42 рази !!! Підсудні вивертались, як могли. З матеріалів справи загадково зникли деякі слідчі епізоди, раптово змінився склад суду, головний свідок Ганна Яковенко після дружніх контактів з родичами гвалтівників відмовилась від попередніх свідчень. На обвинувачених працювали аж п’ять адвокатів !

Але попри всі зусилля захисту злочинці були засуджені до тривалих термінів ув’язнення. І громадськість, і батьки загиблої дитини були не в захваті від такого вироку і вимагали для гвалтівників пожиттєвого ув’язнення.

Пройшло сім років ... Аж раптом той самий Апеляційний суд Житомирської області 5 квітня 2013 року виправдав всіх чотирьох вбивць та відпустив їх на волю !

Нічого нового, крім сумнівних свідчень деяких осіб, які про все «забули», а потім «пригадали» вже інше, за 7 років у справі не з’явилось. Які ж фактичні обставини спонукали суд прийняти таке несподіване рішення? А ті ж самі, спростовані раніше в ході розслідування і попередніх судових розглядів, так звані «алібі», за які, немов за соломинку, хапались гвалтівники. Судом розглядались  "ті ж яйця, але вигляд збоку".

Виправдовувальний вирок суду виглядає абсурдним і базується на явно упередженому тлумаченні раніше доведенних обставин злочину (див. «Вирок...).

А деякі суддівські аргументи взагалі шокують! Наприклад, згідно з текстом вироку, судді не зважають на довідку з місця роботи підсудного Скуратівського, де чорним по білому написано, що він в день вбивства не працював. Люди в мантіях чомусь повірили сумнівним розповідям самого Скуратівського, що в день вбивства він був на роботі.

Виявляється, злочинців виправдали ще й тому, що:

— експертиза на детекторі брехні повністю підтвердила їхню вину — всіх чотирьох! Але цього разу суд чомусь не вважав це доказом, а навпаки;

— жодних підтверджень того, що педофіли в міліції зазнали тортур, в матеріалах справи немає. Жодних!!! Ні медичних, ні інших ... Гвалтівники навіть своїм адвокатам не скаржились — не довіряли, кажуть. Але суддям це до лампочки;

— вісім співробітників спецпідрозділу «Беркут» стверджували, що не пам’ятають, щоб їх колега Ковтунюк в день скоєння злочину був на службі, але суд раптом повірив свіженьким розповідям інших колег — «беркутівців», які теж «пам’ятають про те, що не пам’ятають»; схоже, судді зовсім з’їхали з глузду, взявши за основу байку обвинуваченого про те, що після зустрічі і охорони в аеропорту Бориспіль високопоставленої особи о 9.30 ранку,  він з колегами якогось дива мерзли на посту аж до вечора, хоча жодного літака з віп — персоною і жодного іншого заходу в той день більше не очікувалось, не відбулось і не могло відбутись. Горобців, мабуть, охороняв «беркутівець» ! Хоча ясно, як божий день, що після вранішнього заходу пан «беркутівець» поїхав до Малина, щоб напитись, згвалтувати і вбити дівчинку — якщо взагалі того дня був на службі;

— судді недолуго перебріхують на користь гвалтівника Задерейка свідчення студентів та викладачів одного з київських навчальних закладів (КНУБА) — кожен бажаючий може в цьому переконатись, уважно почитавши вирок (фото) – не лише студенти, а й професори з доцентами раптом втрачають пам’ять і згадують все спочатку і «навпаки»;

— судді стверджують, що свідок Яковенко не могла бачити кульчики на Маргариті, тому що на вулиці вже було темно. А в автомобілі, сидячи поруч з Маргаритою ?

— експерт робить висновок, що підтвердити або заперечити деякі деталі згвалтування взагалі неможливо з-за плину часу, судді ж пишуть — не встановлено;

— а як бути з тим доказом, що навіть у напіврозкладеному трупі дівчинки виявлено значний вміст алкоголю?

— а чому судді не кажуть про те, що шкільна подруга Маргарити пізніше визнала, що помилково сприйняла за Маргариту іншу дівчину, яка йшла зі школи разом з якоюсь жінкою?

— чому судді не вірять одним свідченням Ганни Яковенко, зате аплодують іншим, які вигідні підозрюваним?

У тому ж жанрі складено весь вирок: аргументи проти засуджених суд не визнає, аргументи на користь засуджених сприймає на віру. Складається враження, що цей вирок писали адвокати, а не судді.

Стосовно протирічь у свідченнях співучасниці та головного свідка злочину Ганни Яковенко сумнівів не виникає – достатньо подивитись відеоролик, який додається.

Весь рятівний вирок базується на аналогічних перебріхуваннях вже доведенних слідством і судом тих самих фактичних обставин злочину – майже як у поясненнях спійманого зненацька школяра – прогульника.

Колупатись далі у висловах цього так званого «вироку» — все одно, що привселюдно длубатись у дупі. Прочитавши вирок, текст якого додається, розумні люди все зрозуміють самостійно.

Автор цих рядків мав змогу поспілкуватись з одним із виправданих судом гвалтівників і переконався, що той майстерно хитрує: «своїх» свідків приховує, розповідає про відсутність забруднень на колготках Маргарити, вочевидь забувши, що гвалтували її на чистенькому капоті автомобіля; про дівочу плівку Маргарити, яка з плином часу розклалась, краще б вже мовчав ...

На моє глибоке оціночне переконання, цей чоловік, виправдовуючись, свідомо намагався ввести журналіста в оману. Хоча знаходить розуміння його думка про ганебну роль в цій брудній справі Віктора Костика — начальника малинської міліції, а нині заступника начальника УМВС України в Житомирській області.

Ще одна цікава деталь: надходять відомості, що «група підтримки» гвалтівників замовляє в ЗМІ матеріали на кшалт «звільнення невинних», «помилка слідства», «тортури в міліції» тощо. Воно й зрозуміло, тому що без промивання мізків такий судовий вердикт не лізе «ні в тин, ні в ворота» і громадськість не сприйме його на віру.

Вирок Апеляційного суду Житомирської області не є остаточним, його оскаржено до Вищого спеціалізованного суду України, розгляд справи відбудеться 15 серпня 2013 року. Касаційну скаргу в інтересах потерпілої подав прокурор.

Маргарита мала світлу душу, була зовсім домашньою, щирою, з відкритим серцем дитиною, любила батьків, захоплювалась мистецтвом, пестила тварин. Вічна пам'ять !

Цікаво, чи потраплять за грати міліціонери, прокурори, судді у випадку підтвердження виправдовувального вироку Вищим спеціалізованим судом України?

Але в цьому світі існує ще й найвищий Божий суд і народне правосуддя. Кажуть, що мешканці Малина відкрили сезон полювання на чотирьох небезпечних скажених звірів – одного з них вже зловили і добряче відгамселили...

ПРОДОВЖЕННЯ: 20 червня журналісту зателефонував Скок і повідомив, що газета «Субота» оприлюднила гарний матеріал і попереду нас очікують інші публікації ЗМІ і навіть телевізійні трансляції.

Потім зателефонувала мама згвалтованої і вбитої дівчинки: Рятувальна операція гвалтівників і вбивць

РЕЗОНАНС

Прокуратура \"тіпа не проср ... ла справу\"

20 хвилин

ОНОВЛЕННЯ: Справа вбивць — гвалтівників: жертв було більше. Відео

ОНОВЛЕННЯ 15.08.2013 р. Вищий спеціалізований суд України скасував виправдовувальний вирок Апеляційного суду Житомирської області

ОНОВЛЕННЯ 07.09.2013 р.: ФАКТИ

ОНОВЛЕНО 08.10.2013 р. На думку кваліфікованих авторитетних юристів, Апеляційний суд Житомирської області пішов на безпрецедентне порушення законодавства, злісно не виконавши постанову Вищого спеціалізованого суду України. На вимогу вищої інстанції апеляційна інстанція повинна була визнати всі повторні так звані «алібі» гвалтівників і вбивць не дійсними і залишити в силі перший вирок суду. Для цього досить було навіть одного засідання. Однак матеріали кримінальної справи пустили у кримінальну подорож, направивши їх до суду Малина, звідкіля справу перекинули на батьківщину адвокатів дітовбивць — до суду Коростеня. А там, як відомо, порядного суддю знайти — все одно, що життя на Марсі виявити.

ОНОВЛЕННЯ 12.09.2013р. : Розпочато новий розгляд кримінальної справи


ПРОПЛАЧЕНИЙ ВИТВІР ЗРАДНИКІВ ЮСТИЦІЇ — ПОСІБНИК З РЯТУВАННЯ ГВАЛТІВНИКІВ І ВБИВЦЬ:

Справа №1/0690/2/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

05  квітня 2013  року                                                                      м. Житомир

Апеляційний  суд  Житомирської  області  у  складі:

Головуючого судді:                         Заліщука М.С.,

судді:                                                Гузовського О.Г.,

народних засідателів:                      Матюхи С.В., Пономаренка В.М.,

Шевчук В.Ф.,

при  секретарях: Каверіній В.В., Кашенко Л.В.,

Воробей Д.О.(дівоча Кемке),

Панасюк Ю.А., Білоус Т.А.,

за  участю

прокурорів:                                      Глазунова С.В., Ревут Л.В.,

адвокатів:                                         Костенка Г.В., Єсіної О.П.,

Гавронського В.Р., Кравчука В.І.,

потерпілої (цивільного позивача):  Цілованської Я.А.,

цивільного позивача:                       Лісовського М.Ю.,

розглянувши  у  закритому судовому  засіданні  в  залі  суду  в  м. Житомирі кримінальну справу про обвинувачення :

Скуратівського В’ячеслава Михайловича, 21 травня 1982 року народження, уродженця міста Чердинь Пермської обл. Російської Федерації, громадянина України, з середньою освітою, не військовозобов’язаного, маючого статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4),  не працюючого, в цивільному шлюбі, на утриманні одна малолітня дитина – 18 квітня 2006 року народження, зареєстрованого в м. Малині Житомирської обл. Лісний кордон — 58, будинок № 10 кв.3, жителя м. Малина Житомирської обл. вул. Гагаріна, 8 кв.46, не судимого,

за ч.4 ст.152 та ч.2 п.п.2, 9 ст.115 КК України,

Скока Андрія Юрійовича, 10 грудня 1986 року народження, уродженця м. Малина Житомирської обл., громадянина України, з  середньою-спеціальною  освітою,   не  військовозобов’язаного, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого і жителя м. Малина Житомирської обл. вул. Чорновола, 40 кв.60, не судимого,

за ч.4 ст.152 КК України,

Ковтунюка Антона Петровича, 28 жовтня 1984 року народження, уродженця м. Малина Житомирської обл., громадянина України, з середньою освітою, військовозобов’язаного, працюючого на час затримання міліціонером оперативної роти № 3 батальйону міліції особливого призначення „Беркут” ГУ МВС України в Київській області, не одруженого, зареєстрованого і жителя м. Малина Житомирської обл. вул. Чорновола, 14 кв.2, не судимого,

за ч.4 ст.152 КК України,

Задерейка Євгена Володимировича, 24 грудня 1985 року народження, уродженця міста Києва, громадянина України, з середньою освітою, військовозобов’язаного, студента 3-го курсу академічної групи ПЦБ-37 Київського національного університету будівництва і архітектури, не одруженого, зареєстрованого в м. Києві по пр-ту Червонозоряному, 10, гуртожиток № 7, кімната № 901, жителя м. Малина Житомирської обл. вул. Залізнична, 7, не судимого,

за ч.4 ст.152 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Згідно пред’явленого органами досудового слідства обвинувачення,

Скуратівський В.М., разом зі своїми знайомими Скоком А.Ю., Ковтунюком А.П. та Задерейко Є.В. вчинили особливо тяжкі злочини щодо малолітньої Лісовської Маргарити Миколаївни, 14.08.1992 року народження, за наступних обставин:

Так, 02 грудня 2005 року у другій половині дня, Скуратівський В.М., разом зі своїми знайомими Скоком А.Ю., Ковтунюком А.П. і Задерейком Є.В. знаходився в м. Малині, де разом вживали алкогольні напої.

Близько 15 години Скуратівський В.М., Скок А.Ю., Ковтунюк А.П. та Задерейко Є.В., на автомобілі марки ВАЗ-21063 д.н.305-44 ВВ під керуванням останнього поїхали в центр м. Малина, де проїжджаючи по вул. Чернишевського помітили раніше незнайому їм малолітню Лісовську Маргариту, та вирішили зґвалтувати її групою осіб.

Реалізуючи спільний злочинний намір, направлений на зґвалтування малолітньої за попередньою змовою групою осіб, діючи з єдиним умислом та узгоджено зі Скоком А.Ю. Ковтунюком А.П. і Задерейком Є.В., Скуратівський В.М. вийшов з автомобіля і застосовуючи фізичне насильство, долаючи опір потерпілої, силоміць затягнув її в салон автомобіля.

Продовжуючи виконувати спільний злочинний план, діючи узгоджено Скуратівський В.М., Скок А.Ю., Ковтунюк А.П. та Задерейко Є.В. привезли потерпілу у безлюдне місце, а саме до лісосмуги, розташованої на ділянці місцевості, яка відноситься до Слобідської сільської ради і знаходиться між м. Малин та с. Слобідка на відстані близько 4000 метрів від північної околиці м. Малина.

В цьому місці, Скуратівський В.М., Скок А.Ю., Ковтунюк А.П. та Задерейко Є.В., з метою полегшення зґвалтування Лісовської М.М., діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням фізичного насильства, тримаючи її за руки та голову, влили їй в ротову порожнину спиртні напої, примусивши її таким чином їх вжити.

Продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на зґвалтування малолітньої групою осіб, діючи умисно, з єдиним умислом та узгоджено між собою, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, достовірно знаючи про малолітній вік потерпілої, в період часу з 15 год. 30 хв. по 17 годину Скок А.Ю., Ковтунюк А.П. та Задерейко Є.В. застосовуючи фізичне насильство поклали Лісовську М.М. на капот автомобіля і утримували її за руки і ноги, таким чином позбавивши її можливості чинити опір, а Скуратівський В.М. зґвалтував малолітню потерпілу групою осіб.

Після цього, Скуратівський В.М., Ковтунюк А.П. та Задерейко Є.В., застосовуючи фізичне насильство, яке виразилось в утримуванні потерпілої за руки і ноги, позбавили її можливості чинити опір, а Скок А.Ю. зґвалтував малолітню Лісовську М.М. групою осіб.

Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на зґвалтування малолітньої групою осіб, Скуратівський В.М., Скок А.Ю. та Задерейко Є.В., застосовуючи фізичне насильство, яке виразилось в утримуванні потерпілої за руки і ноги, позбавили її можливості чинити опір, а Ковтунюк А.П. зґвалтував малолітню Лісовську М.М. групою осіб.

Відразу після зґвалтування Скуратівський В.М., діючи самостійно, з метою приховати вчинений ними злочин – зґвалтування малолітньої Лісовської М.М. групою осіб, та уникнути відповідальності за вказаний злочин, вирішив умисно вбити потерпілу.

Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на умисне вбивство малолітньої та з метою приховати зґвалтування малолітньої Лісовської М.М. групою осіб, Скуратівський В.М., діючи умисно, дістав з багажника автомобіля металевий інструмент для буртування коліс автомобіля (монтіровка), та зі значною силою наніс ним потерпілій не менше чотирьох ударів в область розташування життєво важливого органу – голову, і таким чином умисно вбив малолітню Лісовську М.М.

Смерть Лісовської М.М. настала від відкритої черепно-лицевої травми – багатоосколкового перелому кісток лицевого та мозкового черепа.

В ході умисного вбивства Скуратівський В.М. заподіяв малолітній Лісовській М.М. тілесні ушкодження у вигляді багатоосколкового перелому кісток лицевого та мозкового черепу, крововиливів під тверду та м’яку мозкові оболонки.

Відповідно до пред’явленого обвинувачення дії обвинувачених кваліфіковані:

Скуратівського В.М. за ч. 4 ст. 152, п. 2,9 ч. 2 ст. 115КК України, як зґвалтування малолітньої Лісовської М.М. вчинене групою осіб, що спричинило особливо тяжкі наслідки та її умисне вбивство з метою приховати інший злочин;

Скока А.Ю., Ковтунюка А.П. і Задерейка Є.В. за ч. 4 ст. 152 КК України, як зґвалтування малолітньої Лісовської М.М. вчинене групою осіб.

У судовому засіданні підсудні Ковтунюк А.П., Задерейко Є.В., Скуратівський В.М. та Скок А.Ю., своєї вини не визнали та показали, що Лісовську Маргариту не знали та ніколи не бачили, 02 грудня 2005 року на місці вчинення інкримінованих їм злочинів не знаходились і не могли знаходитись так-як перебували в інших місцях. Зазначили, що мають алібі, які спростовують пред’явлене їм обвинувачення.

Так, підсудний Ковтунюк АП. суду пояснив, що з 22 жовтня 2005 року до часу  його затримання в червні 2006 року працював міліціонером в окремій роті № 3 батальйону міліції особливого призначення „Беркут”, який дислокується в м. Ірпінь Київської області. 01 грудня 2005 року його повідомили про те, що наступного дня він разом з іншими співробітниками буде забезпечувати виконання літерних заходів в аеропорті „Бориспіль”. В ніч з 01 на 02 грудня 2005 року ночував у підрозділі в м. Ірпінь. 02 грудня 2005 року зранку, о 6-й годині, він в складі підрозділу виїхав в Бориспіль, попередньо отримавши у помічника чергового спецзасоби. Про отримання спецзасобів поставив підпис у книзі служби нарядів. Пам’ятає, що до Борисполя виїжджав разом із співробітниками Квашуком, який був відповідальним, Кушпіль, Бугерою, Шкірою, Вітманським. В „Борисполі” безпосередньо стояв на зупинці, через кожну годину його змінював Кушпіль, грілися в службовому автомобілі „Газель”. О 18.30 закінчилися спец. заходи, о 19.50 по приїзду в підрозділ здав черговому спецзасоби та залишився ночувати у гуртожитку. 03 грудня зранку, його залучили до прибирання снігу, який напередодні випав, після чого він поїхав додому в Малин.  Наголосив на тому, що Лісовську Маргариту він не знав. Яковенко Ганну знав приблизно з 2004 року, але за півроку–рік до затримання з нею не спілкувався. Під час досудового слідства до нього працівниками міліції було застосоване психічне та фізичне насильство в наслідок чого, він був вимушений оговорити як себе, так і Задерейка, Скуратівського та Скока. Фізичне насильство до нього застосовували під час його перебування в ІТТ Овруцького РВ УМВС.

Підсудний Задерейко Є.В. на спростування обвинувачення показав, що 02 грудня 2005 року в другій половині дня перебував на заняттях в Київському національному університеті. Приїхав додому в Малин після 19-ої години. Допускає, що поїхав з м. Києва о 16 год. 40 хв. після 3-ої пари на „Експресі”. Лісовську Маргариту не знав. Автомобілем ВАЗ-21063 червоного кольору, який належить його батькові, він з кінця жовтня 2005 року по 18 грудня 2005 року не користувався, так-як той потребував ремонту. Після затримання працівники міліції застосовували до нього фізичний та психологічний тиск, змушували оговорити друзів та себе, що він не зробив. Зі Скоком, Скуратівським і Ковтунюком знайомий. Яковенко Ганну не знав.

Підсудний Скуратівський В.М. показав, що 02 грудня 2005 року на протязі дня перебував в м. Києві за місцем своєї роботи у філіалі „Рубіж-Авто” АТ Українська Автомобільна корпорація, де він працював інспектором охорони. На чергування заступив о 9 годині. Перебував на чергуванні до 9 години наступного дня. На спростування доводів обвинувачення про те, що згідно графіку роботи за грудень 2005 року він 02 грудня 2005 року на чергуванні не перебував, зазначив, що в дійсності на підприємстві графіка не дотримувалися. Мали місце випадки коли він чергував через 2–4 дні, а було, що і через півтора дня, що в графіку не відображалося. Реальна картина щодо чергувань відображалась лише в журналі прийому-здачі зміни, де він розписувався. Відповідальним за журнал був Марченко. Також пояснив, що на час його затримання 23 червня 2006 року спочатку не міг згадати де перебував 02.12.2005р., про що і повідомив працівників міліції. Пригадав події цього дня вже в подальшому, коли перебував під вартою. Згадав, так-як 01 грудня святкував день народження своєї мами. Його доводи про непричетність до злочину слідчий прокуратури належним чином не перевіряв, а лише задовольнився довідкою з роботи про те, що він в той день не працював. Разом з тим, на 10 день перебування під вартою, побоюючись за стан свого здоров’я, з метою припинення знущань та катувань, що до нього застосовували працівники міліції під час його перебування в ІВС Володар-Волинського РОВД та Малинського РОВД, він був змушений з їх слів написати явку з повинною та наступного дня дати зізнавальні показання. Лише після цього фізичний тиск та знущання припинилися. Опинившись в слідчому ізоляторі перестав боятися працівників міліції та відмовився від того, що причетний до інкримінованих йому злочинів. Пояснив, що Лісовську ніколи не знав та не бачив. Зі Скоком, Ковтунюком та Задерейко знайомий давно, так як навчались в одній школі та проживали в одному мікрорайоні. Періодично з ними зустрічався в м. Малині. Вважає, що Яковенко Ганна могла його оговорити в силу того, що він раніше погано до неї відносився, так-як не дозволяв їй бути в компанії його друзів. Про знущання  та тиск своєму захиснику,  який мав гарні стосунки з працівниками міліції, не повідомляв, так-як не довіряв йому

Підсудний Скок А.Ю. показав, що 23 червня 2006 року був затриманий працівниками міліції Малинського РВ. На час затримання його звинуватили у причетності до вбивства малолітньої Лісовської Маргарити. Пояснював працівникам міліції та слідчому, що він її взагалі ніколи не знав та не бачив. Йому не повірили так-як його знайома Яковенко Ганна повідомила, що він нібито був присутнім при вбивстві Лісовської. Після цього його відвезли до Володарськ-Волинського РВ УМВС де стали застосовувати фізичне насильство, передавлювали руки станком для підшивки справ, погрожували засунути під ніготь голку. Будучи наляканим та психологічно зламаним такими незаконними діями працівників міліції 25 червня 2006 року погодився давати ті показання, які вони бажали від нього чути, після чого, його відвезли в Малинський РВ. В кабінеті працівника міліції Побережного, в наслідок чергових знущань, він змушений був підтвердити показання Яковенко Г., які той йому зачитав, про те, що був очевидцем вбивства Скуратівським малолітньої Лісовської. В подальшому, працівники міліції періодично застосовували щодо нього фізичний вплив, коли він намагався повідомити слідчого, що оговорив Скуратівського. Після того, як Яковенко в черговий раз змінила свої показання він був змушений оговорити себе та своїх друзів про зґвалтування Лісовської. Опинившись в слідчому ізоляторі перестав боятися працівників міліції та відмовився від того, що причетний до інкримінованих йому злочинів. Пояснив, що Лісовську ніколи не знав та не бачив. Із Скуратівським, Ковтунюком та Задерейко знайомий давно, так як проживали в одному мікрорайоні. Зазначив, що на час його затримання спочатку не міг згадати де був та що робив 02.12.2005р. Пригадав цей день в подальшому, коли перебував під вартою. Згадав, що 01 грудня 2005 року він разом із Корзун М.В, з якою перебував на той час в цивільному шлюбі, святкував день народження сестер Соболевських. 02 грудня 2005 року зранку, близько 11-ої години вони знову пішли до Соболівських, де пробули до 16-ої години, після чого пішли додому.

За результатами проведеного по справі судового слідства, суд прийшов до твердого переконання, що доводи обвинувачення про доведеність вини кожного із засуджених побудовані на сумнівних доказах, які не знайшли свого належного підтвердження під час судового розгляду справи. Не були спростовані стороною обвинувачення в ході судового розгляду справи  алібі підсудних Ковтунюка А.П. та Задерейка  Є.В. про їх перебування 02 грудня 2005 року не на місці злочину а відповідно першого на службі та другого на навчанні. З урахуванням цього, доводи органу обвинувачення, якими спростовуються алібі підсудних Скока А.Ю. та Скуратівського В.М. по справі є сумнівними та такими, що побудовані на припущеннях.

Цей висновок суду ґрунтується на наступних обставинах встановлених під час судового слідства.

Так, згідно обвинувального висновку, на спростування показань Ковтунюка про перебування його 02 грудня 2005року на службі в м. Києві, зазначено, що співробітники за місцем його служби Кушпіль Ю., Вітманський Є., Чиж О., Симоненко О., Бугера М., Шкіра С., Калашніков В. та Квашук С. даний факт не підтвердили та показали, що не пам’ятають, щоб він разом з ними перебував того дня на службі по забезпеченню  літерних заходів в аеропорту „Бориспіль”. За вказаних обставин автор обвинувачення зробив висновок, що Ковтунюк, в зазначений день на службі не був, після вчиненого в цей день злочину, з метою уникнення кримінальної відповідальності та створення алібі, в інший день вніс до книги служби нарядів ОР №3 БМОП „Беркут” неправдиві дані про те, що 02 грудня 2005року зранку отримував та о 19.30год. здавав спецзасоби(т.7 а.с.218).

Разом з тим, в ході судового розгляду справи допитані в якості свідків співробітники окремої роти №3 БМОП „Беркут” спростували дані висновки обвинувачення, та підтвердили саме показання підсудного Ковтунюка А.П...

Так, свідок Квашук С., офіцер та командир взводу ОР №3 БМОП „Беркут” показав, що 02.12.2005 року  Ковтунюк виїжджав в складі його підрозділу до Борисполя на забезпечення літерних заходів. В категоричній формі  пояснив, що пам’ятає, як Ковтунюк вранці близько 6-ї години отримував спецзасоби, так-як особисто контролював їх видачу черговою частиною. Будучи командиром взводу постійно перевіряв несення служби співробітниками підрозділу. Чергував з Ковтунюком в одній парі, який був постійно в полі його зору. О 18.00 отримав наказ про закінчення заходів. Близько 18год.30хв. на службовому автомобілі „Газель” всі співробітники, у тому числі і Ковтунюк, виїхали з Борисполя. Спецзасоби здавали о 19год. 30хв. Пояснив, що не пам’ятає випадків, щоб співробітника неофіційно, без складання відповідних документів, відпускали з таких заходів. Заперечив можливість отримання спецзасобів одним співробітником за іншого. Також спростував доводи обвинувачення про можливість внесення співробітником до книги служби нарядів будь-яких неправдивих даних щодо несення служби. На обгрунтування цих своїх тверджень показав, що будь які спецзаходи, а особливо літерні, в даному випадку мав місце саміт президента, потребують відповідної розстановки сил для забезпечення належної охорони. Для цього складаються плани та графіки, визначається необхідна кількість особового складу, все перебуває під жорстким контролем. Відсутність чи неявка будь — кого із задіяних в заходах співробітників вимагає відповідної перевірки та з’ясування, а в подальшому відповідною доповіді вищестоящому керівництву.

Підтвердили факт перебування Ковтунюка на службі по забезпеченню  літерних заходів в аеропорту „Бориспіль” допитані в якості свідків Кушпіль Ю.В. та Симоненко О.П., які показали, що пам’ятають, як той зранку отримував та ввечері здавав спецзасоби. Зазначили, що бачили його також в процесі здійснення спец. заходів  в аеропорту „Бориспіль”.

Згідно показань у судовому засіданні допитаного в якості свідка Постнікова В.Б. він, будучи 02.12.2005р. черговим, видавав зранку та приймав ввечері від співробітників спецзасоби, які вони отримували для забезпечення літерних заходів в аеропорту „Бориспіль”. Зазначив, що при видачі спецзасобів бачив кожного із співробітників. Наголосив на тому, що того дня Ковтунюк отримував та здавав спецзасоби. Запам’ятав його, так-як він на той час лише став працювати. Також запам’ятав той день, так-як по закінченню заходів співробітники скаржилися йому, що позамерзали. Спростовуючи доводи обвинувачення наголосив, що випадків здачі спецзасобів одним працівником за іншого, не було. Роз’яснив, що книгу нарядів заповнює тільки черговий. Керівництво мало право лише перевірити належне ведення книги. Інші співробітники доступу до книгу нарядів не мали, лише ставили свої підписи напроти свого прізвища при отриманні спецзасобів чи зброї.

Допитаний  в якості свідка командир роти №3 БМОП „Беркут” Калашніков В.Б. показав, що за сплином часу не пам’ятає подій, які мали місце 02.12.2005р. Разом з тим, після ознайомлення з книгою служби нарядів, прийшов до категоричного висновку про перебування Ковтунюка  02.12.2005р. в складі групи на літерних заходах в аеропорту „Бориспіль”. Зазначив, що йому не відомі випадки щоб співробітник, який задіяний на таких відповідальних заходах, міг бути з них відпущеним. Також підтвердив показання Ковтунюка в тій їх частині, що його після наряду, зранку 03.12.2005р., могли залучати до прибирання території підрозділу від снігу, без внесення таких відомостей в книгу нарядів. Наголосив на тому, що Ковтунюк не міг внести в інший день до книги нарядів за 02.12.2005р. записів про своє чергування так-як не мав доступу до неї. Цей свій категоричний висновок підтвердив також тим, що прізвище Ковтунюка знаходиться в середині списку співробітників, які були в той день задіяні на цих заходах. Щодо несення служби працівниками підрозділу та ведення книги служби нарядів, дав аналогічні вищевикладені свідками показання

Інші, допитані у судовому засіданні в якості свідків співробітники ОР №3 БМОП „Беркут”, а саме: Бугеря М.А., Громадський О.М., Шкіра С.В. Острий Є.В., які 02.12.2005р. були задіяні на літерних заходах в аеропорту Бориспіль показали, що хоча за сплином часу не пам’ятають присутність на заходах Ковтунюка, разом з тим повністю підтвердили його показання щодо обставин, за яких проводилися того дня ці заходи. Зазначили, що подробиці та деталі які повідомив Ковтунюк, міг знати лише той співробітник, який безпосередньо перебував на заходах.

Свідок Чиж О.М. у судовому засіданні показав, що вважає неможливим передачу спецзасобів до чергової частини одним співробітником за іншого. Наголосив на тому, що йому невідомі випадки, щоб хтось із співробітників розписувався за іншого щодо отримання та здачу спецзасобів. Зазначив, що доступ до книги служби нарядів мають лише черговий та відповідальний по підрозділу, рядовому співробітнику фактично неможливо внести до неї особисті записи та виправлення. Виключив можливість того, що співробітник не був на службі в той час, як в  книзі нарядів зазначено, що він включений в склад наряду. Заперечив факт можливої фальсифікації книги нарядів так-як для цього необхідно задіяти фактично весь склад та керівництво роти, що вважає неможливим. Конкретизував, що прибуття всіх співробітників до підрозділу по закінченню літерних заходів  є обов’язковою процедурою. За сплином часу не пам’ятає, чи був на заходах Ковтунюк. Разом з тим повністю підтвердив показання Ковтунюка щодо обставин за яких проводилися того дня літерні заходи.

Довідками  державної прикордонної служби України підтверджено, що 02.12.2005р., в пункт пропуску „Бориспіль”, о 09год.00хв. прибули літерним рейсом № 9001 „Кишинів — Київ” представники Самміту Європейських країн,  які цього ж дня о 17 годині вибули з України літерним рейсом № 9002 „Київ -Кишинів” (т. 10 а.с.31,32)

За викладених обставин судом не беруться до уваги доводи обвинувачення про те, що зазначені свідки, які показали, що не пам’ятають перебування Ковтунюка 02.12.2005р. на службі, тим самим спростували його алібі. Навпаки, за результатами допиту вказаних свідків суд, як зазначалося вище, прийшов до твердого переконання про правдивість показань Ковтунюка, якими він спростовував пред’явлене йому обвинувачення. Всі сумніви щодо цього питання, які орган досудового слідства вказав, як на докази, що доводять вину Ковтунюка, суд, з урахуванням положень ст. 62 Конституції України, тлумачить на його користь.

Цей висновок суду ґрунтується також з урахуванням наступного.

Так, згідно матеріалів справи, після затримання Ковтунюка А., органом досудового слідства 18.07.2006р. була дана вказівка начальнику Департаменту внутрішньої безпеки УМВС в Київській області терміново провести службове розслідування з метою встановлення дати чергування (несення служби) в грудні 2005 року Ковтунюком А... При цьому слідчий, в порушення Конституційних положень про недопустимість визнання особи винною не інакше, як за обвинувальним вироком суду, у зазначеній вказівці свої вимоги обґрунтував не підозрами, які потребували належного з’ясування, а як на вже беззаперечно встановлений факт того, що зібраними по справі доказами встановлено, що Ковтунюк А. на протязі 02 грудня 2005 року перебував в       м. Малин, Житомирської області, де разом із Скоком, Скуратівським та Задерейко, в стані сп’яніння, за попередньою змовою, скоїв умисне вбивство малолітньої Лісовської М. (т.4 а.с.20).

Викладена саме таким чином вказівка слідчого змусила начальника Департаменту внутрішньої безпеки надати слідчому  суперечливу за своїм змістом відповідь, яку той від нього вимагав. Так, на початку відповіді зазначено, що результатами перевірки встановлено, що Ковтунюк А.П. 02.12.2005р. був задіяний для охорони громадського порядку в аеропорту Бориспіль, та отримував вранці в черговій частині спецзасоби, які здав о 19год.50хв., що підтверджується записами в книзі служби нарядів ОР № 3 БМОП „Беркут”. Далі у відповіді, всупереч попереднім твердженням, вказано інше, що в ході перевірки не встановлено чи дійсно Ковтунюк разом співробітниками окремої роти №3 БМОП „Беркут” був на цих заходах в аеропорту(т.4 а.с.10).

Разом з тим, зазначені у відповіді останні твердження начальника департаменту суперечать офіційному висновку зробленому за результатами розгляду звернення прокуратури Житомирської області. Згідно висновку, за результатами службової перевірки, яка була проведена працівниками внутрішньої безпеки УМВС в Київській області, викладені в листі прокуратури факти про перебування Ковтунюка 02.12.2005р. не на службі, а на місці злочину, встановити (тобто підтвердити) не надалося можливим. На обгрунтування висновку у ньому наведені пояснення співробітників ОР № 3 БМОП „Беркут” Кушпіля Ю.В., Калашнікова В.Б., Симоненка О.М., Бугері М.А., Шкіри С.В про те, що 02.12.2005р. Ковтунюк А. був з ними на заходах в аеропорту Бориспіль.(т.4 а.с. 38, 28, 33, 35, 37).

Показання вказаних свідків знайшли своє підтвердження і у офіційній відповіді керівництва БМОП „Беркут” про те, що Ковтунюк перебував на службі згідно розрахунку сил та засобів по охороні громадського порядку та безпеки в ДМА „Бориспіль”, на трасі проїзду до м. Києва під час прибуття та відбуття учасників Форуму спільноти демократичного вибору, що мав місце    1-2 грудня 2005 року, затвердженого начальником ГУМВС України в Київській області та погодженого з УДО України 30.11.2005р.(т.10 а.с.89)

У судовому засіданні свідок Мазуренко Ю.М., який у 2005 році перебував на посаді заступника командира роти №3 БМОП „Беркут”, показав, що щодо обставин причетності Ковтунюка до вчиненого злочину проводилися як за вказівкою прокуратури, так і внутрішні службові перевірки. За їх результатами він, переконавшись у не винуватості Ковтунюка, намагався це довести слідчому. Проте, на всі ці його доводи працівники прокуратури, як йому, так і іншим співробітникам ОР №3 БМОП „Беркут” відповідали, що мають беззаперечні докази винуватості Ковтунюка, які повністю спростовують їхні пояснення.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що на досудовому слідстві, показання допитаних в якості свідків співробітників ОР № 3 БМОП „Беркут” Кушпіля Ю.В., Калашнікова В.Б., Симоненка О.М., Бугері М.А., та Шкіри С.В. про те, що вони не пам’ятають перебування Ковтунюка 02.12.2005р. на службі, не відповідають дійсності(т.4 а.с.40-47). На думку суду, ці показання вони підписали внаслідок категоричних  тверджень слідчого, що їхні попередні пояснення не узгоджуються із зібраними по справі доказами про доведеність вини Ковтунюка у вчинені інкримінованого йому злочину. За таких обставин судом, такі показання свідків на досудовому слідстві, як доказ, до уваги не беруться.

Крім того, доводи обвинувачення про те, що Ковтунюк міг в інший день сфальсифікувати в книзі служби нарядів дані щодо його перебування на службі 02.12.2005р. спростовуються  висновком техніко-криміналістичної  експертизи № 1617 від 09.10.06р. згідно якого: „ В наданій на дослідження книзі служби нарядів ОР №3 БМОП „Беркут” за період 4 квартал 2005 – 2 квартал 2006р., заміна аркушу №  35 з датою від 02 грудня 2005 року не проводилась.” (т.6 а.с.204)

Висновком криміналістичної судово-почеркознавчої експертизи № 1605 від 10.10.06р., згідно якого : „ Підписи, розташовані в книзі служби нарядів ОР №3 БМОП „Беркут” на зворотній стороні аркуша № 35 (за 02.12.2012р.), в графі „Підпис співробітника в отриманні” навпроти прізвища „Ковтонюк”, виконані гр. Ковтунюком Антоном Петровичем(т.6 а.с.189), були спростовані інші доводи автора обвинувачення про можливу фальсифікацію книги нарядів іншою особою, яка могла 02.12.2012р. за Ковтунюка розписатися в книзі.

За вказаних обставин суд, вищезазначені органом досудового слідства докази, якими доводиться вина Ковтунюка А.П. визнає неспроможними в силу того, що вони не відповідають дійсності, а тому не бере їх до уваги при постановленні вироку.

Спростовуючи алібі Задерейка Є.В. та на підтвердження його причетності до вчинення інкримінованого йому злочину автор обвинувального висновку вказав(т.7 а.с.220, 236), що до його тверджень про перебування 02.12.2005р. на навчанні в університеті, а також до відповідних підтверджуючих це записів в журналі роботи академгрупи № 37, слідство відноситься критично з урахуванням наступного:

— згідно показань свідка Кадная С.О., який на той час був старостою академгрупи № 37,  відомості у журналі не є точними і не відповідають фактичним обставинам;

— допитані в якості свідків студенти академгрупи №37 та викладачі показали, що вони не пам’ятають перебування 02.12.2005р. Задерейка на навчанні;

— в конспектах та зошитах вилучених у Задерейка Є.В. та приєднаних до справи в якості речових доказів відсутні записи датовані 02.12.2005р.

Проте, за результатами судового слідства зазначені доводи обвинувачення були спростовані.

Так, з наданої ректором КНУБА довідки від 26.07.2006р. вбачається, що 02.12.05р. академгрупа  ПЦБ – 37 працювала за розкладом 2-ї зміни з 12.20 до 18.10 год.(т. 3 а.с.220). Розклад занять був наступний:

— 12.20 – 13.40 Будівельна механіка (лекція) – професор  Шишов О.В.,

— 13.50 – 15.10 Психологія (лекція) – ст. викладач Сторіжко О.Й.,

— 15.20 – 16.40 Етика і естетика (лекція) – доцент Завгородня О.Д.

— 16-50 – 18.10 Психологія (практика) – ст. викладач Сторіжко О.Й...

Згідно журналу обліку академгрупи ПЦБ – 37 Задерейко Є.В. 02.12.05р.  був на заняттях(т.4 а.с.13-15).

Допитаний в якості свідка професор Шишов О.В. у судовому засіданні показав, що за результатами проведеного ним дослідження робочого плану викладання курсу „Будівельна механіка-1”(т.3 а.с.212), журналу роботи академгрупи № 37, він погоджується з доводами Задерейка про наявність в його конспекті за 02.12.2005р. лекції, яку він читав в зазначений день. Пояснив, що раніше слідчому він давав дещо інші показання, а саме про відсутність такої лекції, з урахуванням того, що за сплином часу та без ознайомлення з робочим планом він не міг детально згадати всі обставини за яких проводився навчальний процес, а тому помилково вказав, що у Задерейка за 02.12. відсутня лекція, а є лекція по його предмету лише за  26 листопада 2005 року.

Допитана в якості свідка доцент Завгородня О.Д. у судовому засіданні, показала, що вона відповідально відноситься до питання явки на її заняття студентів. В силу свого критичного ставлення до інформації старост груп про наявність чи відсутність студентів, завжди самостійно, перед завершенням занять, перевіряє явку студентів. Після ознайомлення з журналом роботи академгрупи № 37 показала, що 02.12.2005р. її лекція закінчилася о 16год.40хв. Вважає, що студент Задерейко того дня був присутнім на її лекції, що підтверджується як записами в журналі академгрупи № 37, так і відповідними відмітками про його присутність в її особистому робочому записнику. Зазначила, що за кожний навчальний рік має такий записник, якими вона користується лише особисто, нікому їх не надаючи.

За результатами огляду приєднаного до справи в якості речового доказу зазначеного особистого робочого записника доцента Завгородньої О.Д. за 2005—2006 учбовий рік встановлено, що на аркуші справи № 19 „Облік відвідувань занять студентами”  дисципліни „Етика та естетика”, за 02 грудня 2005 року під № 4 значиться, що Задерейко Євген був присутнім на заняттях які, згідно розкладу, закінчилися  о 16год.40хв.(т. 16 а.с. 127).

З метою перевірки обґрунтованості пред’явленого Задерейку Є. обвинувачення, судом перевірені також інші докази по справі, якими  обвинувачення спростовує його алібі, а саме показання  студентів академгрупи №37.

Так допитаний у судовому засіданні в якості свідка Каднай С.С. показав, що у 2005 році був старостою академгрупи № 37, студентом якої також був Задерейко Є... Згідно журналу роботи академгрупи № 37, Задерейко Є., 02.12.2005р. був на заняттях. Зазначив, що за сплином часу не може підтвердити чи спростувати факт перебування в цей день Задерейка на заняттях. Разом з тим відмітив, що Задерейко завжди відповідально відносився до питання відвідувань занять. Підтвердив показання Задерейка щодо прискіпливого ставлення професора Шишова О.В. та доцента Завгородньої  О.Д. до тих студентів, які не відвідували їхні лекції, про особисте контролювання ними відвідування занять студентами(т.20 а.с.327).

Допитані у судовому засіданні свідки Рижук М.О.(т.20 а.с.333), та Терлицький М.В. (т.21 а.с.16) також показали, що за сплином часу вони не можуть підтвердити або спростувати факт перебування 02.12.2005р. Задерейка на заняттях.

З урахуванням наведеного, суд критично відноситься до доводів обвинувачення про те, що алібі Задерейка, про його перебування 02.12.2005р. на заняттях, спростовуються такими свідченнями студентів академгрупи       № 37. Ці доводи по перше свідчать про припущення, на яких не може ґрунтуватися обвинувачення, по друге, ці показання студентів не несуть будь-якої доказової інформації про причетність Задерейка до вчинення інкримінованого йому злочину.

Крім того, як на погляд суду, є сумнівними  твердження органу досудового слідства про причетність Задерейка до вчиненого щодо Лісовської М. злочину і з наступних підстав.

Так, згідно наданих компанією „Київстар” роздруківок вхідних та вихідних викликів абонента 8-096-94-876-69, яким є Задерейко Є., встановлено, що 02 грудня 2005 року, в період з 12.25 до 22.48 він відправив на різні телефони та отримав 9 СМС повідомлень, 4 рази в телефонному режимі перевіряв свої рахунки, прийняв 3 вхідні та здійснив 1 вихідний дзвінок(т.7 а.с.38, 52).

При цьому, береться до уваги, що згідно роздруківок, Задерейко Є. тричі перевіряв свої рахунки ( о 14год.15хв., 15год. 48хв., 16год. 05хв.), здійснив вихідний дзвінок своєму знайомому Гиренко Ігорю ( о 15год 58 хв.), відправив три СМС повідомлення двоюрідній сестрі Задерейко Юлії (з 17год. 26хв. по 17год.46хв.), саме в той час, як згідно обвинувачення, возив співучасників злочину на своєму автомобілі по м. Малин, та з 15-ї  по 17годину разом з ними вчиняв, поставлені йому у вину  активні злочинні дії щодо Лісовської. А саме, о 15 годині відвіз Лісовську у безлюдне місце за 4 кілометри від північної околиці м. Малина, де відразу, застосовуючи фізичне насильство, тримаючи за руки і ноги надав можливість іншим співучасникам  залити їй в ротову порожнину спиртні напої, після чого  зґвалтувати. Після вчиненого Скуратівським В. убивства Лісовської з 17год.30хв. допомагав знищувати шляхом спалювання її особисті речі.

Викладені обставини свідчать про сумнівність зазначених тверджень обвинувачення, та в більшій мірі підтверджують показання в цій частині саме Задерейка Є. про те, що він перебуваючи на заняттях, під час лекції та на перервах відправляв СМС повідомлення, та здійснив короткочасний телефонний дзвінок. Поїхавши після третьої пари, яка закінчилася о 16год. 40хв., з м. Києва додому, перебуваючи в дорозі, відправив декілька СМС повідомлень своїй двоюрідній сестрі Задерейко Юлії.

За вказаних обставин суд, вищезазначені органом досудового слідства докази вини Задерейка Є.В. визнає недостатніми для правильного встановлення обставин, що ставляться йому у вину, а всі сумніви щодо цього питання, з урахуванням положень ст. 62 Конституції України, тлумачить на його користь.

Спростовуючи алібі Скуратівського В.М., про його непричетність до злочину, слідство посилається на довідку з місця його роботи про те, що згідно графіку роботи за грудень 2005 року він, в зазначений день, на чергуванні не перебував(т.7 а.с.213).

У судовому засіданні Скуратівський В.М., оспорюючи достовірність зазначеної у довідці інформації, як вже зазначалося вище, показав, що в дійсності на підприємстві графіка не дотримувалися. Мали місце випадки коли він чергував через 2–4 дні, а було, що і через півтора дня, що в графіку не відображалося. Реальна картина щодо чергувань відображалась лише в журналі прийому/передачі чергувань, де він розписувався. Аналогічні показання Скуратівського були і на досудовому слідстві(т.4 а.с.231).

Згідно статті 22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявляти, як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого.

Досудовим слідством під час розслідування даної кримінальної справи ці вимоги закону було проігноровано. За результатами дослідження матеріалів справи судом встановлено, що зазначені доводи Скуратівського В., якими він спростовував пред’явлене йому обвинувачення, органом досудового слідства належним чином перевірені не були. Слідчий задовольнився лише графіком роботи та рапортом оперуповноваженого працівника Малинського РВ про  те, що особи, які працювали разом із Скуратівським В.М. з місця роботи звільнилися, а іншу інформацію здобути не надалося можливим (т.4 а.с.189, 190). Інших слідчих дій для перевірки алібі Скуратівського В. проведено не було.

В ході судового розгляду справи судом, з метою всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, здійснювалися заходи для перевірки алібі Скуратівського  В... За результатами проведення цих заходів було встановлено, що  керівництво підприємства „Рубіж-Авто” не може надати журнал прийому/передачі чергувань за 2005р. в наслідок його знищення відповідно до термінів його зберігання(т.16 а.с.145). Інша, зазначена у відповіді керівництва „Рубіж-Авто” інформація фактично дублює  довідку з місця роботи Скуратівського В. від 29.08.2006р. зміст якої було наведено вище(т.4 а.с.188).

За таких обставин, зазначений органом досудового слідства доказ, яким спростовується алібі Скуратівського В, суд визнає недостатнім для правильного встановлення обставин, що ставляться йому у вину.

Спростовуючи  алібі Скока А.Ю., про його непричетність до злочину,

орган досудового слідства вказав, що до показань свідків Корзун М.В., Соболівської Лесі, Соболівської Альони  та їх матері Соболівської Ірини, які підтвердили це його алібі, слідство відноситься критично в силу того, що вказані особи дали такі показання з метою допомогти йому уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Цей висновок слідства було обгрунтовано тим, що Корзун є співмешканкою Скока, а сім’я Соболевських перебуває в родинних стосунках з обвинуваченим по справі Скуратівським В.М...

В ході судового розгляду справи судом здійснювалися заходи для перевірки алібі Скока А., якими він спростовував пред’явлене йому обвинувачення. Допитані в якості свідків, Соболівська Леся, Соболівська Альона  та їх мати Соболівська Ірина у судовому засіданні підтвердили свої попередні показання зазначивши, що Скок А. 02.12.2005р. перебував разом із своєю співмешканкою Корзун М.В. у них дома до 16 — 17 години. Аналогічні показання і у допитаної в якості свідка Корзун М.В...

Проте, за результатами допиту у судовому засіданні в якості свідка викладача ПТУ №36 Козаченко Н.І. та огляду  класного журналу про відвідування Соболівською Лесею занять було встановлено, що її показання   суперечать записам в журналі. Згідно журналу  Соболівська Леся 02.12.2005р. зранку була присутня на заняттях в ПТУ, що підтверджується оцінками, які вона отримала того дня по відповідним предметам (т.8 а.с.115-117, т. 15 а.с.190-193).

За вказаних обставин, а також беручи до уваги, що безпосередньо сам Скок А. в ході досудового слідства неодноразово змінював свої показання щодо свого перебування 02.12.2005р. у Соболівських, періодично відмовлявся від них пояснюючи, що не може згадати, як він провів цей день (т.4 а.с. 172), враховуючи дружні та родинні стосунки, які існують між Корзун М.В., членами родини Соболівських із підсудними Скоком та Скуратівським, суд визнає сумнівними доводи його алібі.

Разом з тим, з урахуванням досліджених у судовому засіданні доказів, які будуть нижче наведені, з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності для правильного встановлення всіх обставин, що входять у предмет доказування у справі, керуючись одним із основних принципів презумпції не винуватості, який полягає в тому, що обвинувачена особа не повинна доводити свою не винуватість, суд вважає, що твердження обвинувачення про доведеність вини як Скока А., так і інших підсудних, у вчинені злочинів щодо малолітньої Лісовської Маргарити, є сумнівними.

Так, судом, береться до уваги те, що підсудні, будучи затриманими в червні 2006 року працівниками міліції за підозрою їх причетності до вчинення 02 грудня 2005року злочину відносно малолітньої Лісовської, не могли згадати, за виключенням Задерейка, та відповісти на питання, що вони робили того дня. Один Задерейко, з’ясувавши, що 02 грудня 2005 року припадало на п’ятницю пояснив, що в цей день повинен був перебувати на заняттях в університеті, в якому на той час навчався. Лише в подальшому, через декілька місяців перебування в місцях попереднього утримання, а саме: 24 жовтня 2006 року підсудні Скуратівський та Ковтунюк (т.4 а.с. 231, 234), та 30 листопада 2006 року підсудний Скок (т. 3 а.с.154), дали вищезазначені показання з викладенням алібі, якими заперечували свою причетність до злочину.

Вказане, на думку суду, доводить сумнівність висновків слідства про те, що підсудні, розуміючи можливість їх викриття, з метою уникнення кримінальної відповідальності, маючи достатньо часу та можливостей, скористалися цим для створення собі достовірного алібі. В даному випадку матеріали справи свідчать про протилежне, а саме про те, що на час затримання, підсудні Скок, Скуратівський та Ковтунюк не могли згадати та розповісти слідчому, як кожен з них провів 02.12.2005р., та тим самим спростувати показання Яковенко Ганни від 23.06.06р., про їх присутність в цей день на місці злочину.

Також, за результатами судового розгляду справи суд визнає сумнівними і інші доводи обвинувачення про доведеність вини підсудних у вчинені інкримінованих їм злочинів, що, на думку слідства, в першу чергу підтверджується показаннями  свідка Яковенко Ганни.

У відповідності до ст. 66 КПК України, метою слідчих дій є не тільки збирання (формування) доказів, а також обов’язкова їх перевірка щодо достовірності протягом усього часу їх збирання. Ці вимоги закону щодо перевірки правдивості показань свідка Яковенко Г., як одного із основних доказів по справі, органом досудового слідства виконано не було.

Так, згідно обвинувального висновку, єдиним прямим доказом вини підсудних у вчинені злочину щодо Лісовської М. є показання свідка Яковенко Ганни від  27 червня 2006 року.  Згідно цих її показань, 02 грудня 2005 року вона була безпосереднім очевидцем подій за яких підсудними було зґвалтовано та вбито Лісовську М.(т.3 а.с.1-4).

Проте, у судовому засіданні, свідок Яковенко Г. заявила, що ці її показання, є неправдивими, а тому не повинні братися судом до уваги.  Зазначила, що підсудні непричетні до вчинення  злочину щодо Лісовської. Визнала, що оговорила підсудних в наслідок певних дій та тиску працівників міліції. Конкретизуючи обставини за яких дала неправдиві показання розповіла, що в силу негативного способу життя та недоліків у навчанні в школі, мала напружені стосунками з працівниками міліції. В травні 2006 року без дозволу батьків, поїхала гостювати в село Загальці до подруги, у якої пробула близько місяця. За нею приїхали працівники міліції в справах неповнолітніх Костюченко та Заречний, які будучи на неї сердитими, стали їй погрожувати відправкою в колонію для неповнолітніх. Ці погрози сприймала реально. По дорозі додому працівники міліції стали їй показувати фотографію зниклої Лісовської.  Сказала їм, що знає її візуально. Стали розпитувати та наполягати на тому, що в силу її „бродячого” способу життя та кола знайомих вона повинна мати інформацію про зникнення Лісовської. Змушували її назвати будь кого із  знайомих, хто може бути причетним до вчинення злочину щодо Маргарити. Будучи наляканою погрозами, сказала їм, що від когось чула про причетність до злочину Скуратівського. Назвала Скуратівського, так-як мала з ним неприязні стосунки. Її доставили до Малинського РВ де вона пробула всю ніч. Костюченко та Заречний відібрали у неї пояснення. Потім з нею розмовляв працівник міліції Побережний, який змусив її визнати, що вона була очевидцем того, як Скуратівський вбив Лісовську. Після цього її доставили в прокуратуру де вона, в присутності працівників міліції, підтвердила, що була очевидцем злочину. При допиті стала розповідати слідчому видумані нею обставини за яких було  вбито Лісовську. В показаннях керувалася тими даними про вбивство, які почула  від працівників міліції.   На вимогу слідчого розповісти про очевидців злочину назвала хлопців з якими товаришував Скуратівський, а саме Скока, Ковтунюка, Задерейка, Сударика та Заруцького. Перебуваючи під наглядом працівників міліції, побоюючись їхніх погроз, бажаючи мати з ними гарні стосунки, вона і в подальшому була змушена підтверджувати ці свої неправдиві показання. При цьому, з урахуванням того, що її перші показання про вбивство Лісовської, не узгоджувалися та суперечили даним слідства, була змушена їх постійно змінювати, як про те їй говорили працівники міліції та слідчі прокуратури.  Саме внаслідок цього вона стала давати неправдиві свідчення про Скока, Ковтунюка та Задерейка, про їх участь у зґвалтуванні з Скуратівським Лісовської, змінила свої показання щодо місця та інших обставин вчинення ними злочинів. Визнала, що будучи таким чином втягнутою до дачі по справі неправдивих показань, маючи при цьому негативну ваду в своєму житті говорити неправду (дослівно з її слів –               „брехати”), у багатьох випадках сама видумувала обставини за яких нібито було вчинено підсудними щодо Лісовської злочини.  У попередніх судах спочатку підтверджувала свої неправдиві показання. Проте в подальшому, випадково побачивши малолітню доньку Скуратівського, розуміючи, що внаслідок її брехні страждають безневинні люди, у суді, під головуванням судді Яковлєва С.В. визнала, що оговорила підсудних у тих злочинах, які вони не вчиняли(т. 19 а.с.167-186, 187-200, 203-210, 313-316)

З метою перевірки правдивості цих показань свідка Яковенко Г., судом були досліджені її показання на досудовому слідстві, а також у попередніх судових засіданнях при розгляді справи іншим складом суду (під головуванням суддів Мельничук Н.М. та Яковлєва С.В.), якими вона доводила вину підсудних у вчинені злочинів щодо Лісовської М...

Оцінюючи за результатами перевірки ці показання Яковенко Г. як джерело доказів з точки зору повноти зазначених в них відомостей, шляхом їх зіставлення між собою та у сукупності з іншими матеріалами справи, враховуючи існуючі в них протиріччя та суперечності, наявність  свідчень, які, свого підтвердження не знайшли, за відсутності логічного між ними зв’язку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання їх достовірними та належними. Не було достатніх та належних підстав визнавати ці її показання правдивими і у органу досудового слідства.

Крім того, проведений аналіз показань Яковенко Г. свідчить про правдивість її доводів у суді про причини, які призвели до дачі нею неправдивих показань щодо причетності підсудних до інкримінованих їм злочинів.

Так, з огляду на матеріали справи, в своїх перших показаннях від  23 червня 2006р. Яковенко Г. стверджувала, що вона знайома з Лісовською М. більше 6 місяців, з якою познайомилась під час паління цигарок. Зустрічала її в серпні 2005 року в компанії хлопців Скока А., Сударика С., Ковтунюка А., Скуратівського С. та Олега на прізвисько «Соловей» під час вживання спиртних напоїв на природі. З поведінки Лісовської М. зрозуміла, що та зустрічається з Скуратівським, з яким має статеві стосунки.  Щодо події злочину показала, що 02 грудня 2005 року о 14:30, по закінченню уроків, на автобусній зупинці зустріла Лісовську М... О 16:00 з Маргаритою пішли за цигарками до магазину „Росинка”. Біля магазину, з 4-го поверху сусіднього будинку, їх покликав Ковтунюк А... Далі, разом з хлопцями: Скоком А., Судариком С., Ковтунюком А., Скуратівським С., Олегом (Заруцьким) розпивали спиртні напої в лісі, після чого повернулися до будинку №40 по вул. Войкова. Там всі сіли до автомобіля марки «Лада» червоного кольору та поїхали в сторону „Лісотехнікуму”. По дорозі купили 4 пляшки вина „Золота осінь”. О 17:00 зупинились біля знаку „Слобідське лісництво” і далі до лісопосадки пішли пішки. На поляні стали вживати спиртне. Лісовська при цьому сиділа на руках у Скуратівського. В подальшому між Лісовською та Скуратівським виникла сварка. Під час сварки Скуратівський підняв з землі металеву іржаву трубу та вдарив нею один раз Лісовську в область голови. Скок з хлопцями намагалися надати Лісовській першу допомогу. Злякавшись побаченого побігла додому. Зазначила, що не бачила щоб хтось мав статеві стосунки з Лісовською. До протоколу допиту приклала особисто намальовану схему місця вчинення злочину, вказавши, що воно розташовано поряд із слобідським лісництвом. Наголосила, що може вказати місце злочину(т.2 а.с.222-225).

Ці свої показання Яковенко Г. фактично повністю підтвердила 24 червня 2006 року під час проведення з нею відтворення обставин та події вчиненого злочину. Змінила свої попередні показання лише в тому, що зменшила число осіб, які були присутніми при злочині. Не назвала Сударика та Заруцького. Зазначила, що були Ковтунюк, Скуратівський, Скок і невідомий їй водій червоного автомобіля.  При відтворенні, орієнтуючись на місцевості, попросила водія зупинитися  саме біля знаку „ППС Слобідське”, та показала маршрут, яким, як пояснила, вона з Лісовською та хлопцями пішки пройшла по дорозі 150 метрів, після чого повернула вправо, та пройшовши ще 50 метрів зупинилися в лісопосадці де вони всі стали відпочивати. Детально розповіла на якому місці та які розпивали спиртні напої („...на пеньку розклали їжу та поставили вино „Золота осінь”). Зазначила, що Лісовська та Скуратівський відійшли на сім метрів. В цей час між ними виникла суперечка, в ході якої, Скуратівський, підняв металеву трубу, якою вдарив Лісовську по голові. Пояснила, що Скуратівський наніс лише один удар, показала на статистові, як він його наносив(т.2. а.с.258).

Не зважаючи на те, що зазначені в цих показаннях Яковенко Г. відомості, а саме: — щодо її знайомства з Лісовською, про стосунки останньої з Скуратівським, її твердження, що Лісовська курила, вживала спиртне, жила статевим життям, про обставини за яких вони зустрілися, про осіб, які були присутніми на місці злочину, про саме місце події – „Слобідське лісництво”, та те, що удар було нанесено металевою трубою лише один, в процесі їх перевірки на досудовому слідстві свого підтвердження не знайшли, більше того, ці її показання повністю суперечили матеріалам справи, а саме:

— показанням матері потерпілої – Цілованської Я.А., що Маргарита, маючи на час вчинення щодо неї злочину — 13 років, була тихою, домашньою дитиною, яка не курила, не вживала спиртного, та не мала статевих стосунків з чоловіками, що також підтвердили однокласники Маргарити(т.2 а.с.152);

— даним протоколу огляду місця пригоди від 05 04.06р. та схеми до нього, що труп Лісовської виявлено  на відстані 3600 метрів від окраїни  м. Малина, на ділянці поля, яка розташована в сторону с. Пиріжки. В той же час напрямок дороги  до „Лісотехнікуму”, який при відтворенні вказала Яковенко, та шлях в сторону с. Пиріжки є протилежними (т.1 а.с.39, 40);

— висновкам судово-медичної експертизи № 402 від 23.05.2006 року згідно яких, при судово-медичному дослідженні трупа Лісовської М.М. встановлено, що в ділянку її голови було нанесено не менше 4-x ударів предметом з обмеженою чотирикутною контактуючою поверхнею, розмірами в межах діючої частини, якими могли бути молоток прямокутної форми, обух сокири прямокутної форми відповідних розмірів тощо (Т. 5, а.с.7–13).

Орган досудового слідства, в порушення вимог ст. 67 КПК не дав цьому належної оцінки, грубо порушуючи вимоги ст. 22 КПК про всебічний, повний і об’єктивний розгляд всіх обставин справи, з метою обґрунтування своєї надуманої версії, яка в подальшому була покладена в основу обвинувачення, та підтвердження доводів про законність отримання по справі доказів, став на шлях їх фальсифікування.

Підтвердженням обґрунтованості висновку суду про упередженість проведеного по справі розслідування є встановлений судом факт умисного вилучення на досудовому слідстві з матеріалів кримінальної справи протоколів слідчих дій від 23.06.06р.(очна ставка між Яковенко та Скоком в ході якої, він, заперечував свою присутність на місці злочину), та 25.06.06р. (допит Скока та відтворення з ним обставин події в ході яких він дав зізнавальні показання про вбивство Скуратівським Лісовської за обставин, що і в показаннях Яковенко від 23 та 24.06.06р., які в подальшому були визнані неправдивими.)

Про те, що 23.06.06р. між Скоком та Яковенко мала місце очна ставка (протокол та дані про яку відсутні в матеріалах справи), в ході якої він доводив надуманість та неправдивість її показань, у судовому засіданні крім Скока А. підтвердила Яковенко Г. та один із учасників слідчої групи працівник міліції Побережний О.В. (т.11 а.с.205, 292).

Крім того, допитаний у судовому засіданні Скок А., щодо обставин, які змусили його 25 та 26.06.06р. давати слідчому неправдиві свідчення показав, що у зв’язку з невизнанням ним вини, працівники міліції, під час його перебування в ІТТ Володарськ-Волинського РВ, стали до нього застосовувати фізичне насильство. Давили йому руки та пальці станком для підшивки справ, погрожували засунути під нігті голку. Будучи наляканим та психологічно зламаним, побоююсь за стан свого здоров’я, він погодився підтвердити показання Яковенко Ганни від 23.06.06р., з якими вони його ознайомили. У зв’язку з цим, 25 червня 2006 року його з відвезли до Малина, де при допиті в якості підозрюваного та при відтворенні обставин події, які проводилися слідчим Кучером з застосуванням відеозапису, він оговорив Скуратівського в умисному вбивстві малолітньої Лісовської. Після допиту його відвезли до Малинського РВ де залишили ночувати в одному із кабінетів на стільцях. Наступного дня, 26.06.06р., під час очної ставки із Скуратівським він відмовився від своїх попередніх показань про причетність останнього до злочину. В цей же день, після чергових погроз та примусу, він був змушений знову підтвердити показання, які давав 25.06.06 року про вбивство Скуратівським  Лісовської.

Зазначені показання Скока А. судом беруться до уваги, так-як  вони підтверджується:

— відсутністю в матеріалах кримінальної справи офіційних даних про проведення з ним 23 та 25.06.06р. слідчих дій;

— роздруківками фонограм слідчих дій від 25.06.06р. (протоколи яких відсутні в матеріалах справи), які були надані державним обвинувачем по справі на вимогу суду. Із змісту цих роздруківок вбачається, що Скок, за результатами його допиту 25.06.06р. в м. Малині, повністю підтвердив показання Яковенко Г. від 23.06.06р., які, за результатами їх перевірки, були визнані неправдивими (т.9 а.с.235, 239);

— даними протоколу очної ставки між Скоком та Скуратівським від 26.06.06р. згідно яких, Скок спочатку підтвердив свої показання від 25.06.06р. (протоколи яких відсутні в матеріалах справи), що Скуратівський вбив Лісовську під час сварки з нею. Проте, в кінці слідчої дії повідомив, що оговорив Скуратівського, а його попередні показання є неправдивими(т.2 а.с.305);

— даними протоколу додаткового допиту Скока в якості підозрюваного від 26.06.06р. згідно яких, через пів години по закінченню очної ставки із Скуратівським, він знову підтвердив правдивість своїх показань від 25.06.06р. (протоколи яких відсутні в матеріалах справи) (Т.2 а.с.307 ).

За вказаних обставин суд вважає, що вилучення з матеріалів кримінальної справи в ході досудового слідства протоколу допиту Скока в якості підозрюваного та протоколу відтворення з ним обставин події від 25.06.06р., в ході яких він давав зізнавальні показання та підтверджував ними правдивість показань Яковенко Г. від 23.06.06р., (які  були визнані неправдивими), було здійснено саме з метою приховання фактів, які могли б підтверджувати обґрунтованість доводів Скока та інших підсудних про упередженість слідства та незаконне здобуття по справі доказів. При цьому, отримані в ході судового розгляду справи фонограми проведених зі Скоком слідчих дій від 25.06.06р., спростовують доводи обвинувачення, що обставини, за яких стався злочин, стали відомі слідству виключно із зізнавальних показань Скока, які він дав вперше 27.06.06р...

Враховуючи наведене, суд критично відноситься до тверджень обвинувачення про правдивість зізнавальних показань Скока А. від 27.06.06р... Аналіз цих показань Скока свідчить, що вони, за своїм змістом, щодо місця та обставин за яких було вбито Лісовську, є повною протилежністю його попереднім зізнавальним показанням від 25 та 26.06.06р. (протоколи яких відсутні в матеріалах справи), якими він до цього підтверджував вину Скуратівського. Як встановлено, його зізнавальні показання в новій редакції, як і його попередні зізнавальні показання, в дійсності є лише повним повторенням показань  Яковенко Г., даних нею 27.06.06р. після зміни попередніх показань від 23 та 24.06.06р...

При з’ясуванні судом питання про причини, що призвели до зміни ним 27.06.06р. його попередніх зізнавальних показань, підсудний Скок А. пояснив, що під час його утримання з 25.06.06р. по 27.06.06р. в кабінетах Малинського РВ, працівник міліції Побережний повідомив його, що слідством встановлено факт зґвалтування Лісовської перед її вбивством, після чого став вимагати від нього підтвердження цього. Внаслідок чергових знущань його змусили написати явку з повинною про зґвалтування Лісовської Ковтунюком та Скуратівським, та підтвердити це у слідчого. Зазначив, що зізнавальні показання, щодо обставин за яких було вчинено зґвалтування та вбивство Лісовської, про місце виявлення її трупа, він давав керуючись інформацією отриманою від працівників міліції та показань Яковенко Ганни. Конкретизував, що саме Побережний розповідав йому у чому була одягнена потерпіла, а він за ним був змушений це повторювати.

За вказаних обставин судом беруться до уваги показання у судовому засіданні свідка Яковенко Ганни про те, що 27.06.06р. вона змінила свої попередні показання в наслідок того, що дізналася від працівників міліції та слідчого про дійсне місце вчинення злочину, а також те, що підсудні перед вбивством Лісовської спочатку її зґвалтували. Наголосила, що про одяг, золоті кульчики та речі Лісовської, колір чохлів в машині, їй стало відомо від слідчих Єременчука та Пукаса.

Безпосередньо аналізуючи показання Яковенко Г. від 27.06.06р. судом береться до уваги, що за своїм змістом, щодо обставин за яких було вбито Лісовську, вони є повною протилежністю її попереднім показанням від 23 та 24.06.06р... Будь які логічні та такі, що не викликають сумнівів доводи на обгрунтування причин зміни показань Яковенко Г., в обвинувальному висновку відсутні. При цьому, суд критично відноситься до тверджень обвинувачення, що 27.06.06р. Яковенко змінила свої попередні показання на правдиві лише в частині, що стосуються злочинних дій підсудних після того, як перестала їх боятися.  В даному випадку судом береться до уваги, що Яковенко змінила свої попередні показання не тільки щодо участі кожного з підсудних у злочині, а також щодо всіх обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі (час, місце, спосіб, механізм та предмет заподіяння тілесних ушкоджень) саме у відповідності до офіційної версії слідства, яка була в подальшому покладена в основу пред’явленого підсуднім обвинувачення.

На переконання суду, саме за результатами отриманих від Яковенко Г. цих нових за своїм змістом показань, які, як вона визнала у суді, були нею надуманими та неправдивими, орган досудового слідства і проводив однобічне розслідування по справі та вчиняв відповідні дії для того, щоб підсудні їх підтверджували.

Одними із фактів, що підтверджують упередженість досудового слідства, є відсутність в кримінальній справі матеріалів перевірки та оцінка правдивості показань Яковенко Г. від 23 та 24.06.06р. про присутність на місці злочину товаришів Скуратівського — Сударика С. та Заруцького Олега на прізвисько „Соловей”. Не з’ясовано було питання і про те, де Яковенко була 02.12.2005р. до 23 години (час її повернення додому), з урахуванням того, що згідно обвинувачення вона покинула місце злочину відразу  після вбивства Лісовської о 17 годині і відразу побігла додому, на що їй хватило, як вона пояснила, не більше півгодини.

Сумніви суду щодо достовірності та належності показань Яковенко, якими вона, як на досудовому так і на початку судового слідства доводила вину підсудних, підтверджуються і тим, що всі вони, за змістом викладених в них обставин злочинів, є суперечливими та такими, що не узгоджуються з матеріалами справи.

Так, Яковенко Г., в показаннях від 27.06.06р., щодо обставин, які передували вбивству Лісовської стверджувала, що 02.12.2005р. перебувала в школі на заняттях по 5-й урок. На 6-й урок фізкультури не пішла. О 13.35год. зустріла підсудних, з якими пішла до лісу, де, вживала з ними горілку. Особисто випила близько 200 грамів горілки. Після цього, на червоному автомобілі „Лада” Задерейка поїхали кататися по місту. В районі автостанції побачила Маргариту(Лісовську), яку вона знала візуально, як ученицю школи №4. Скуратівський застосовуючи силу посадив Маргариту на заднє сидіння та сів з нею поруч(т.3 а.с.1).

При допиті 30.06.06р., (дізнавшись, що перевіркою було встановлено факт відсутності її 02.12.2005р. на заняттях в школі), Яковенко змінила свої попередні показання, стала стверджувати, що 02.12.2005р. до школи взагалі не ходила (згідно офіційної довідки була відсутня на 1,2,6 уроках і присутня на 3,4. Урок фізкультури в розкладі взагалі не значиться (т.10 а.с.78). Зазначила, що о 8.30 год. зустріла Скока та Скуратівського, з якими пішла до Ковтунюка, який проживає в квартирі, що розташована на другому поверсі будинку по вул. Чорновола. Ковтунюка дома не застали. Пішли до магазина де вживали алкоголь. О 11.00год. знову пішли до Ковтунюка, який вже був дома (в показаннях від 28.11.06р. визнала, що в квартирі Ковтунюка, яка в дійсності розташована не на другому а на першому поверху будинку, ніколи не була (т.7 а.с. 87-90). Ковтунюк купив горілку, яку вони вживали в підвалі будинку по вул. Чорновола, 40.(хоча до цього казала, що пили в лісі. У судовому засіданні 21.05.07 показала вже інше, що не пам’ятає того, що 02.12.2005р. була з підсудними в підвалі(т.11 а.с.100). О 13.30год. прийшов Задерейко. Всі разом о 14-тій  годині поїхали до її подруги. Біля магазину „Левада” зустріли Лісовську(т.3 а.с.137). В цей же день, під час очної ставки з Задерейко Є., Яковенко показала, що зґвалтування мало місце о 19год.20хв (т.3 а.с.22)(згідно версії слідства злочин було закінчено о 17годині).

В показаннях від 01.12.06р. Яковенко Г. стала стверджувати, що Лісовську вони зустріли о 16.00год., а не о 14.30год.(т.3а.с.161), (згідно обвинувачення зустріли о 15 годині.).

У судових засіданнях, (під головуванням суддів Мельничук Н.М. та Яковлєва С.В.), стверджувала, що Задерейко приїхав на автомобілі та приєднався до них після того, як підсудні мали з ним  розмову по мобільному телефону перебуваючи в підвалі буд. №40 по вул. Чорновола(т.8 а.с.165, т.11 а.с.77зв.).  (Згідно роздруківок вхідних та вихідних викликів абонента 8-096-94-876-69, яким є Задерейко Є., ці показання  Яковенко свого підтвердження не знайшли (т.7 а.с.38, 52).

У судовому засіданні від 31.07.07р., (під головуванням судді Мельничук Н.М.), Яковенко зазначила, що не може повідомити куди вони поїхали після зустрічі з Лісовською, так-як в силу сп’яніння втратила свідомість.(Раніше стверджувала, що поїхали в місто.) Посилаючись на втрату свідомості не змогла розповісти хто і де сидів в машині,(хоча в попередніх показаннях детально розповідала про це). Розповіла, що свідомість до неї повернулась на поляні в лісопосадці, де вони продовжували вживати спиртне. В лісопосадці були з 16.30 до 20.30год. і саме в цей час і мало місце зґвалтування та вбивство Лісовської(т.8 а.с.164-176).(Разом з тим, згідно обвинувачення зґвалтування та вбивство відбулося  з 15 год. 30 хв. по 17 годину);

У судовому засіданні від 21.05.07 року, (під головуванням судді Яковлєва), відповідаючи на запитання, яким чином всі шестеро помістилися в автомобілі „Лада”, Яковенко знову змінила свої попередні показання та показала, що Маргарита в цей час лежала у всіх на ногах, а її голова лежала у неї на колінах. На підтвердження версії слідства змінила свої показання і щодо часу зустрічі з Лісовською та щодо подальших дій підсудних. Зазначила, що в дійсності вони зустріли Маргариту о 14год.30хв., яку відразу повезли по дорозі в сторону с. Пиріжки. Зґвалтування та вбивство Лісовської зайняло не більше однієї години. Пояснила, що після вбивства Лісовської, вона відразу побігла додому, до якого дісталася за 15-20 хвилин(т.11 а.с.94-104).

Непослідовними, суперечливими та такими, що викликають сумніви суду щодо їх достовірності, є показання Яковенко Г. і в частині викладення нею обставин за яких було зґвалтовано та вбито Лісовську.

Так, починаючи з 27.06.06р., Яковенко постійно стверджувала, що у зв’язку з активним опором Лісовської при її роздяганні та ґвалтуванні, (виривалась, кусалась, билась ногами, кричала), підсудні, (чотири дорослих чоловіка), змушені були з силою утримувати її за руки та ноги. Наголосила, що після нанесення Скуратівським близько п’яти  ударів металевим предметом, вся голова потерпілої була в крові (в  показаннях від 02.02.07р. конкретизувала: „ кров аж хлюпала”(т.8 а.с.197). Зазначила, що після вбивства потерпілої, підсудні її одягнули. Наділи на труп трусики, колготи та штани(т.3 а.с.1-4).

На думку суду, за викладених Яковенко обставин, було логічним  утворення на одязі та тілі Лісовської слідів, які б підтверджували факт вчиненого щодо  неї насильства та згвалтування. Разом з тим, згідно даних протоколу огляду місця пригоди від 05.04.2006р. та висновків судово-медичної експертизи за № 402  при огляді одягу та тіла Лісовської М. слідів боротьби, крові, пошкоджень одягу та білизни, тілесних ушкоджень, які могли свідчити про зґвалтування, виявлено не було (т.1 а.с.3, т.3. а.с.220).

Крім того, на запитання слідчого про предмет злочину, Яковенко, в показаннях від 27.06.06р. зазначила, що  в темноті не змогла його розгледіти. Показала лише, що то був металевий предметом продовгуватої форми. Ці свої показання Яковенко підтвердила 29.06.06р. в ході відтворення з нею обставин події(т.3 а.с.5).

Проте, 28.07.06р. змінила ці показання та зазначила, що добре пам’ятає предмет злочину та може його описати. Назвала ( у відповідності до слідчої версії), що цим предметом була „монтіровка”, яка використовується при ремонті автомобіля.(т.3 а.с.140-142).

Разом з тим, судом береться до уваги, що з огляду на власноручно виконаний Яковенко малюнок даного предмету та аналізуючи вказані нею його ознаки: „...довжиною — 49см., шириною — 3см., округлої форми, один кінець мав сплескану фігурну форму у вигляді трапеції, другий кінець був загнутий, по середині якого мався проріз під гострим кутом”(т.3 а.с.141), вбачається, що це не монтіровка, а столярна металева лапа пристосована для витягування цвяхів (гвоздодер), зберігання якої в багажнику автомобіля не зовсім є доречним.

Про упередженість слідства свідчить і той факт, що при пред’явленні Яковенко Г. предметів для впізнання, в порушення вимог ст. 175 КПК, їй були надані для впізнання лише „монтіровки”, ознаки яких вона при допиті не вказувала(т.3 а.с.143-145).

Також, у судовому засіданні 31.01.07р. Яковенко визнала, що особисто не бачила щоб підсудні одягали потерпілу після її вбивства ( як вона про те раніше неодноразово стверджувала т.3 а.с.1-4,). Пояснила, що про ці обставини їй розповіли працівники прокуратури(т.8 а.с.168зв.)

Непослідовними та суперечливими є показання Яковенко щодо місця вчинення злочинів. Так, в показаннях від 23 та при відтворенні 24.06.06р. вона стверджувала, що місце злочину розташовано в районі „Лісотехнікуму” (протилежне від місця виявлення трупа). В показаннях  від 27.06.06р. зазначила, що не може показати місце вбивства, так-як в силу свого алкогольного сп’яніння не бачила дорогу, якою рухався автомобіль. Наголосила лише на тому, що після того, як Лісовська опинилася в автомобілі вони поїхали в центр міста (напрямок протилежний дорозі на с. Пиріжки) (т.3 а.с.2). У судовому засіданні 02.02.2007р. змінила свої попередні показання та наголосила, що автомобілем відразу поїхали в напрямку с. Пиріжки, потім повернули наліво в напрямку с. Слобідка (що вже узгоджується з версією слідства)(т.8 а с.199). Разом з тим, у наступному судовому засіданні 17.05.07р. стала знову змінювати свої показання. Спочатку стверджувала, що будучи п’яною не бачила куди їхали з Лісовською. В подальшому стала свідчити, що місце злочину їй було знайоме, так як воно розташоване неподалік с. Слобідка(т.11 а.с.88).

Суттєві суперечності в показаннях Яковенко і в частині кількості нанесених Скуратівським предметом злочину ударів потерпілій. Так, в своїх перших показаннях від 23 та 24.06.06р. вона розповідала про один удар металевою іржавою трубою(т.2 а.с.222, 258). В показаннях від 27.06.06р. стала стверджувати про  4-5 ударів металевим предметом, (описати який не змогла), один з яких він наніс Лісовський по голові коли та сиділа біля капоту, а інші в ліву скроневу область, коли вона лежала на правому боці(т.3 а.с.1-4). При допиті 30.06.06р. наголосила, що спочатку вважала, що удар було нанесено домкратом, але згідно роз’яснень працівників міліції зрозуміла, що то була „монтіровка”(т.3 а.с.167, т.8 а.с.166). Деталізуючи 17.11.2006р. обставини вбивства Лісовської зазначила, що Скуратівський наніс їй лише три удари „монтіровкою” в область  голови(т.3 а.с.148). Підтвердила саме таку кількість ударів у судовому засіданні 31.01.07р.(т.8 а.с.173). В наступному судовому засіданні від 02.02.07р. зазначила, що не може уточнити кількість ударів, так-як їх не рахувала (т.8 а.с.198зв.). У судовому засіданні 17.05.07р. стала знову стверджувати про чотири удари та уточнила, що один удар було нанесено в ліву частину голови над вухом(т.11 а.с. 85,87).

Крім зазначеного, сумніви суду щодо достовірності показань Яковенко Г. та неупередженості досудового слідства обґрунтовуються також наступним.                                                                                                                                                                                                                                                                                                  Так, на досудовому та судовому слідстві Яковенко, доводячи вину підсудних,  в подробицях описала речі, прикраси та одяг потерпілої.

За результатами детального дослідження цих показань Яковенко вбачається, що вони є непослідовними та суперечливими. Так, в своїх самих перших показаннях від 23.06.06р. Яковенко Г. показала, що Лісовська мала на собі куртку салатового кольору з капюшоном ( в дійсності куртка темно-зеленого кольору), на голові шапка білого кольору (в дійсності була спортивна шапочка синьо-чорного кольору). З речей в першу чергу назвала пластикову банківську картку, за допомогою якої та знімала гроші з банкомату (даний факт було спростовано показаннями матері потерпілої та проведеною перевіркою). Зазначила, що Лісовська мала сумку через плече колір якої не пам’ятає та поліетиленовий пакет в квіточки.(т.2 а.с.222). З огляду на дані показання вбачається, що описані нею речі та одяг потерпілої не відповідають матеріалам справи та показанням її рідних (т.1 а.с.76, т.2 а.с.223) Проте, починаючи з 27.06.06р. та в кожних наступних показаннях Яковенко, кожного разу більш детально описує одяг та речі потерпілої у відповідності до існуючих щодо них інформації в матеріалах справи. Більше того, 17.11.06р., (фактично через півроку після перших своїх показань, та майже  через рік після вбивства), Яковенко Г. згадує та повідомляє, що бачила у Лісовської також золоті кульчики у формі кружечка(т.3 а.с.146).

Такі протиріччя в показаннях Яковенко, як і доводи слідства про правдивість її показань в частині детального опису речей, прикрас та одягу потерпілої, одягу підсудних, її інформація про колір чохлів в автомобілі, детальний опис придбаних в день вбивства продуктів та спиртних напоїв, враховуючи її неповнолітній вік та значну кількість вжитого алкоголю, як вона про те пояснювала, в наслідок чого двічі, з часу зустрічі з потерпілою, втрачала свідомість (т.3а.с.147, т.8а.с.174,199, т.11а.с.79,89,97),  враховуючи її свідчення, що події відбувалися при поганому освітленні (фактично в темряві (т.3 а.с.23), беручи до уваги значний відрізок часу (пів року), через який вона стала давати такі детальні показання, підтверджують висновок суду про їх сумнівність.

За вказаних обставин суд не виключає, що інформація про зазначені речі та предмети, їх колір, про те, що потерпіла мала золоті кульчики, стали відомі Яковенко від працівників міліції, як вона про це стверджує (т.11 а.с.168зв.).

Крім того, за результатами судового розгляду справи не знайшли свого належного підтвердження висновки амбулаторної комплексної судово-психолого-психіатричної експертизи № 451–2006, на які посилається слідство, обґрунтовуючи правдивість показань Яковенко, якими вона доводила вину підсудних. Згідно цих висновків, Яковенко Г. не виявляє виражених індивідуально-психологічних особливостей, які могли б суттєво вплинути на характер її показань у справі, послідовна у своїх висновках, не виявляє підвищеної схильності до фантазування, перебільшувань та навіювань, може правильно сприймати обставини, що мають значення у справі та давати щодо них відповідні покази(т. 6 а.с.217).

Разом з тим, встановлені судом дані, що характеризують особу Яковенко Ганни та обставини, за яких вона давала показання на досудовому слідстві, свідчать про інше.

Так, допитана у судовому засідання в якості свідка Кирилова Л.О. показала, що її донька Яковенко Г. схильна до брехні, з 14 років перебуває на обліку в міліції по справах неповнолітніх(т.19 а.с.119). Аналогічні показання у Кирилової Л.О. на досудовому слідстві згідно яких, Ганна,  з 5-го класу стала погано вчитися, брехати, з 8 класу почала втікати з дому, жити статевим життям та вживати спиртні напої( т.3 а.с.10). Наголосила на тому, що в ході досудового слідства Ганна в своїх розповідях неодноразово змінювала свої показання щодо обставин за яких підсудні вчиняли злочин. В ході судового розгляду справи Ганна призналася їй, що оговорила підсудних внаслідок тиску працівників міліції (т.19 а.с.109,110).

Аналогічні показання у судовому засідання свідка Кирилова С.В. з яких вбачається, що його падчерка Яковенко Ганна в ході досудового розгляду справи при спілкуванні з ним неодноразово змінювала свої показання щодо обставин за яких підсудні вчиняли злочин, що для нього було дивним. Зазначив, що на досудовому слідстві мав конфлікти  з працівниками міліції у зв’язку з тим, що не зважаючи на неповноліття Ганни, вони йому не дозволяли бути присутнім при її допитах.  Під час слухання справи в суді Ганна розповіла йому, що під тиском змушена була оговорити підсудних у тому, що вони не вчиняли.(т.19 а.с. 125)

Допитаний у судовому засіданні свідок Оборський А.М. показав, що в силу схильності його співмешканки Яковенко Ганни до брехні, у нього були вагомі підстави вважати сумнівними її показання про причетність підсудних до злочинів. (т.19 а.с.103, 104зв.).

З огляду на шкільну характеристику, учениця 9-А класу Малинської ЗОШ №4 Яковенко Г., любить фантазувати, неправдиво розповідати про події. В своєму житті віддає перевагу не навчанню а іншим розвагам (живе статевим життям, курить, випиває(т.4 а.с.219).

За вказаних обставин суд не погоджується з вищезазначеними висновками експертизи та визнає достовірними показання у судовому засіданні свідка Яковенко Г. про те, що вона, будучи схильною до фантазування та брехні, з урахуванням отриманої від працівників міліції та слідчого інформації по справі, без зайвих труднощів для себе видумувала  та розповідала обставини вчинення підсудними щодо Лісовської злочинів, які загалом узгоджувалися з офіційною версією слідства.

Оцінюючи та даючи критичну оцінку показанням на досудовому слідстві свідка Яковенко Г. суд, крім наведених причин, які підтверджують їх сумнівність, враховує ще й ту обставину, що перед проведенням такої слідчої дії, як впізнання, працівниками міліції, поза межами вимог та норм кримінально-процесуального законодавства, їй було надано для огляду водійське посвідчення з фотокарткою Задерейка Є... Обставини, за яких ця дія вчинялася, суду невідомі, оскільки процесуально неоформлені. Це стверджується показаннями у судовому засіданні самої Яковенко Г. та підсудного Задерейка Є. (т.11а.с.169, т.3а.с.21). Попереднє пред'явлення впізнаючій особі фотознімку того, кого вона має впізнавати, суперечить самій суті такої слідчої дії та меті, з якою вона проводиться — встановленню істини по справі.

Крім того, результати дослідження протоколу очної ставки між Яковенко та Задерейко також свідчать про формальність та односторонність досудового слідства. Так, з урахуванням істотних протиріч в показаннях  Яковенко та Задерейка, метою даної слідчої дії, повинна була б бути перевірка правдивості одержаних від них раніше показань і встановлення причин суперечностей в них, як то передбачено ст. 172 КПК України. З огляду на протокол очної ставки, слідчий, таку мету не переслідував, а задовольнився лише загальними показаннями Яковенко про те, що Задерейко є одним із учасників злочину. При цьому,  питання захисника підозрюваного, які за своїм змістом були спрямовані на з’ясування достовірності та правдивості показань Яковенко Г., а саме: ”... о котрій годині і де саме вона вперше 02.12.2005р. побачила Задерейка., о котрій годині і де вони сідали до його автомобіля?”, слідчим безпідставно були зняті з надуманих мотивів того, що вони чомусь не стосуються предмету даної слідчої дії(т.3 а.с.22). Така формальність при проведенні очної ставки потягло за собою невиконання органом досудового слідства вимог  ст. 22 КПК України  про всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи, а також призвело до порушення прав підозрюваного на справедливий розгляд справи в наслідок обмеження його можливостей для більш предметного захисту від пред’явленого обвинувачення.

В ході судового розгляду справи судом також перевірялися доводи обвинувачення про те, що свідок Яковенко Г. змінила свої попередні показання та стала виправдовувати підсудних в наслідок того, що отримала від матері підсудного Ковтунюка гроші.  Встановлені судом обставини за яких свідок  Яковенко Г. отримала гроші свідчать про наступне:

Так, з огляду на матеріали справи, що також було підтверджено  у суді, Яковенко Г., 20 листопада 2006 року отримала від матері Ковтунюка гроші в сумі 400 гривень, про що і розповіла слідчому в процесі її допиту 28 листопада 2006 року. Визнала при допиті, що сама прийшла до неї додому та попросила позичити їй гроші на придбання одягу. Отримавши гроші написала про це розписку. Не заперечувала того факту, що мати Ковтунюка під час їхнього спілкування просила її змінити щодо свого сина показання, що вона відмовилася робити (т.7 а.с.87). Підтвердженням відсутністю причинного зв’язку між отриманими Яковенко Г. грошами та зміною нею показань, на думку суду є те, що майже на протязі наступного року вона продовжувала підтверджувати версію обвинувачення про причетність Ковтунюка та інших підсудних до вчинення злочинів щодо Лісовської. Змінила ці показання у суді  лише 09 листопада 2007 року обґрунтувавши це доводами, які вище вже зазначалися(т.11 а.с.236-245). На підтвердження правдивості своїх показань, що брала гроші в борг, Яковенко надала суду для огляду розписку про те, що повернула гроші матері Ковтунюка(т.19 а.с.290). Будь які інші дані, які б підтверджували факт зміни Яковенко Г. показань в наслідок її підкупу, чи інших незаконних дій, судом встановлено не було. Більше того, аналіз дій Яковенко Г., які вона вчиняла після зміни нею показань у суді, а саме її неодноразові письмові звернення до депутатів Верховної Ради України, до Верховного Суду України (т.14 а.с.117,126), в яких вона доводила необґрунтованість пред’явленого підсудним обвинувачення та пояснювала причини за яких їх обмовила, її добровільна явка на касаційний розгляд справи у Верховному Суді з метою підтвердження правдивості показань про їх не винуватість,  на думку суду дають підстави для взяття цих її показань до уваги.

З урахуванням наведеного суд критично відноситься до вищезазначених доводів обвинувачення, якими пояснювались причини зміни свідком Яковенко Г. показань у судовому засіданні.

За встановлених судом обставин, докази, джерелом яких є показання на досудовому слідстві та в ході судового розгляду справи свідка Яковенко Г., якими вона доводила вину підсудних, у тому числі протоколи впізнання нею предметів (т.3 а.с.164,167,143), протокол  пред'явлення  для  впізнання Задерейка Є. (т.3а.с.18), протоколи очних ставок з підсудними Задерейком Є., Скоком А., Ковтунюком А. та Скуратівським В. (т.3 а.с.22,154,158,161), підлягають критичній оцінці через їх суперечливість та непослідовність, порушення вимог КПК при їх збиранні та фіксуванні, що дає підстави визнати їх сумнівними та недостатніми.

Також, за результатами судового розгляду справи суд визнає такими, що суперечать матеріалам справи, а тому сумнівними, і інші доводи обвинувачення про достовірність та належність доказів, якими є зізнавальні показання підсудних Скока, Ковтунюка та Скуратівського на досудовому слідстві.

Цей висновок робиться судом з урахуванням наступного:

У відповідності до ст. 64 КПК України при проваджені досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді одними із обставин, що підлягають доказуванню є подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину), винність обвинуваченого у його вчинені і мотиви злочину. Правильне визначення цих обставин, їх всебічне, повне і об’єктивне дослідження, є однією із передумов встановлення істини по справі та прийняття законного рішення.

Як встановлено судом, всупереч зазначених вимог закону, а також в порушення ст. 74 КПК України, про обов’язкову перевірку показань обвинуваченого, в тому числі й таких, в яких він визнає себе винним, органом досудового слідства розслідування по справі велося тільки в напрямку отримання зізнань обвинувачених з метою підтвердження офіційної версії слідства без їх всебічної перевірки та об’єктивної оцінки в сукупності з іншими доказами та матеріалами справи.

Аналізуючи та оцінюючи за результатами перевірки зізнавальні показання підсудних з точки зору повноти зазначених в них відомостей щодо обставин за яких було вчинено злочин, співставляючи  показання кожного з них щодо події злочину, зіставляючи ці  їх показання між собою з урахуванням дат та місць їх отримання, суд приходить до висновку, що вони є суперечливими, надуманими, та такими, що не узгоджуються як між собою, так і з іншими зібраними по справі доказами. Крім того проведений аналіз підтверджує висновки суду, що свої зізнавальні показання підсудні давали керуючись показаннями свідка Яковенко Г. та змінювали їх за нею у відповідності до офіційної версії слідства, що підтверджується наступним.

Так,  із змісту  роздруківки фонограми відеозапису допиту Скока А. від 25.06.06р., (протокол якого відсутній в матеріалах справи), вбачається, що Скок, як вже вище зазначалося, повністю підтвердив правдивість показань Яковенко Г. від 23 та 24.06.06р., про обставини, які передували злочину та за яких його було вчинено, а саме; що о 15:00год. разом з Ковтунюком та Заруцьким на вул. Чорновола зустрівся з Яковенко та Лісовською, яка мала сумочку. Всі піднялися до квартири Заруцького Олега де вживали горілку. Після того, як до них приєдналися Задерейко та Скуратівський, о 16:00год. всі поїхали на природу в сторону Лісотехнікуму, по дорозі купили 2 пляшки горілки в магазині „Богдан”, хто купував не пам’ятає. На природі, між Лісовською та Скуратівським сталася сварка із за її відмови мати з ним статеві стосунки. Скуратівський металевою трубою наніс Лісовській  декілька ударів в область голови з правого боку в той час, як вона була повернута до нього спиною. У Лісовської від ударів сталася сильна кровотеча ( сліди якої при огляді її одягу відсутні ?). Лісовську поклали на заднє сидіння автомобіля. Їхали на автомобілі 15-20 хвилин, після чого,  Скуратівський сам виніс її тіло з машини. Яковенко увесь час була на місці, та нікуди не втікала. (Т.9 а.с.239- 247).

Аналогічні показання у Скока А. при відтворенні з ним  в цей день обставин за яких стався злочин, що також підтверджується роздруківкою фонограми відеозапису цієї слідчої дії (протокол якої відсутній в матеріалах справи) (Т.9 а.с.235-238).

За результатом дослідження даних показань Скока судом акцентується увага на тому, що він, як очевидець злочину, який погодився добровільно та без примусу давати зізнавальні показання, (як про те в них зазначено), чомусь не зміг дати очевидні відповіді на запитання слідчого про те де, коли, та за якої пори року це було? (хоча слідчий називав йому місяця листопад-грудень). При відтворенні обставин події не зміг показати місце злочину та пояснити де Скуратівський взяв та куди після вбивства подів металеву трубу?, не зміг вказати місце куди відвезли тіло Лісовської ?.

Відсутність в матеріалах справи протоколів цих слідчих дій а також відсутність матеріалів перевірки правдивості зазначених Скоком показань щодо обставин злочину та подій які йому передували, свідчить про обґрунтованість висновків суду про упередженість слідства, та незаконність здобуття доказів по справі.,

Крім того, підтвердженням показань Скока про причини його недовіри до наданого йому слідством захисника, є той факт, що останній, (згідно роздруківки фонограми), при з’ясуванні слідчим ознак предмету злочину, своїми питаннями намагався його схилити до визнання ним того, що цим предметом є монтіровка а не труба (що узгоджувалося б з версією слідства) (т.9 а.с.245).

Хронологія та зміст послідуючих показань підсудних Скока А., Ковтунюка А. та Скуратівського В. не виключають обґрунтованості їхніх доводів у суді про те, що свої зізнавальні свідчення вони змушені були давати в наслідок фізичного та психологічного тиску з боку працівників міліції.

Так, 27.06.06р. Скок А., після того, як Яковенко змінила свої попередні показання щодо обставин за яких було вчинено злочин (т.3 а.с.1-4), також змінив свої показання від 25-26.06.06р. та став підтверджувати правдивість її нових показань(т.2 а.с.312).

Цього ж дня, вперше з часу затримання, зізнавальні показання з’являються і у Ковтунюка А., які за своїм змістом загалом узгоджуються з офіційною версією слідства та показаннями Яковенко та Скока щодо обставин за яких було вчинено злочини(т.2 а.с.327-330).

Проте, за результатами дослідження цих показань Скока та Ковтунюка, які мають суттєве значення для встановлення істини по справі, є очевидним той факт, що вони є непослідовними, суперечливими та такими, що не узгоджуються в деталях, як між собою так і з іншими матеріалами справи, щодо часу, місця, способу та інших обставин за яких було вчинено злочини.

Так, в показаннях Скока А. вказано, що Лісовську вони побачили о 15.30-16.00год. коли проїжджали біля автовокзалу(т.2 а.с.312).

В показаннях Ковтунюка А. інше, що зустріли її в темну пору доби.(т.2 а.с.327).

В ході відтворення Скок А. змінив свої показання та пояснив, що Лісовську зустріли дещо далі за автовокзалом(2 а.с.316)

Згідно свідчень Яковенко Г., після зустрічі з Лісовською, Скуратівський заштовхав її в машину та посадив собі на руки(т.3 а.с.1). В той же час з показань Скока вбачається, що Скуратівський сів на заднє сидіння поряд з Лісовською (що, на думку суду, є проблематичним з урахуванням невеликого салону автомобіля „Жигулі” та кількості  осіб, що в ньому перебували – шість чоловік ?).

В своїх показаннях Яковенко стверджує, що після того, як Лісовська опинилася в машині, вони поїхали в центр міста, попередньо придбавши в магазині „Ірина” горілку та закуску. Згідно показань Скока, що вони відразу поїхали в сторону с. Пиріжки.

В показаннях Ковтунюка зовсім інше, що поїхали в сторону лікарні, по дорозі в магазині „Богдан” купили горілку та поїхали далі в сторону „Лісотехнікуму” (шлях до якого є протилежним дорозі на с. Пиріжки).

Згідно показань Яковенко на природі спочатку всі розпивали горілку і лише після цього хлопці застосовуючи силу змусили Лісовську вжити горілку. В показаннях Скока зазначено, що приїхавши до лісосмуги відразу стали заливати горілку Лісовській до рота. В свідченнях  Ковтунюка факт змушування Лісовської до вживання горілки взагалі відсутній. Зазначено, що Скуратівський відразу став роздягати та ґвалтувати Лісовську.

Описуючи подальші дії підсудних Яковенко стверджує, що Скуратівський зґвалтував потерпілу на капоті автомобіля. В той же час Ковтунюк наголошував, що Лісовську було зґвалтовано на землі за 2 метра від автомобіля. При цьому Скок стверджував, що Лісовську роздягнув саме Скуратівський, який першим і здійснив з нею статевий акт. Разом з тим Ковтунюк пояснював, що роздягав потерпілу не Скуратівський а Скок.

Описуючи речі, які були зняті з Лісовської підсудними, Яковенко вказала на трусики, колготи та штани. Зазначила, що Маргарита в салоні автомашини  перед зґвалтуванням зняла з рук перчатки синього кольору, які поклала до кишені. У відповідності до показань Скока з потерпілої перед зґвалтуванням були зняті лише штани та труси. В той же час Ковтунюк стверджував, що з потерпілої вони зняли джинси, трусики та черевики.

Описуючи предмет, яким Скуратівський вчинив вбивство, Яковенко лише зазначила, що він був металевим, продовгуватої форми. Вказала, що, цим предметом було нанесено до п’яти ударів. Скок пояснив, що Скуратівський наніс Лісовській декілька ударів „монтіровкою”, яку взяв з багажника. Ковтунюк спочатку вказав, що було нанесено два удари тупим металевим предметом. В подальшому, в ході допиту, змінив ці свої показання та став стверджувати інше, що удари було нанесено металевим предметом схожим на „монтіровку”.

З показань Скока вбачається, що труп Лісовської, відразу після її вбивства, Ковтунюк та Скуратівський віднесли в поле на відстань близько 20 метрів. Конкретизував, що речі потерпілої, а саме: куртку, штани, книжки, сумочку  Скуратівський відніс в сторону, де вони їх спалили. Згідно показань Ковтунюка після вбивства Лісовської вони її частково одягли, після чого, відтягнули її труп від автомобіля в сторону лісопосадки де і залишили на відстані 10 метрів. Зазначив, що речі Лісовської: куртку, пакет, черевики спалили за 200 метрів.

При цьому, судом береться до уваги, що разом з існуючими в цих показаннях Скока та Ковтунюка явними протиріччями та суперечностями, їхні інші свідчення про обставини за яких вони вчиняли злочини також не узгоджуються з матеріалами справи, а саме:

— що вони застосовували силу роздягаючи потерпілу, яка чинила їм при цьому активний опір;

— що потерпілу ґвалтували оголеною на землі(згідно показань Ковтунюка);

— що на час нанесення ударів, потерпіла сиділа оголеними сідницями на землі,

— що вони спалили  її штани та черевики фактично поряд з місцем її вбивства,

— що самі події відбувалися в лісопосадці і тіло Лісовської вони віднесли від місця вбивства не далі 10-20 метрів.

Ця неузгодженість вбачається за результатами дослідження протоколів огляду місця пригоди, згідно яких, труп (Лісовської) виявлено за 110-120 метрів від лісопосадки, відстань від трупа до місця де були спалені її речі — 1500 метрів. За результатами огляду   трупа встановлено наявність на ньому штанів з матеріалу чорного кольору (а не джинсів), які застібнуті на металевий ґудзик та замок типу „блискавка”, штани пошкоджень не мають, під штанами колготи чорного кольору та труси чорного кольору пошкоджень яких не встановлено, на кистях рук маються в’язані рукавички  зеленого кольору, ліворуч від трупа виявлено піджак чорного кольору на ногах взуті чобітки чорного кольору (т.1а.с.3,9, 39).

Крім того, сумніви щодо правдивості свідчень, які викладені підсудними в їх зізнавальних показаннях, як і сумніви щодо повноти та всебічності проведеного по справі досудового слідства, підтверджуються відсутністю в цих показаннях відповідей на очевидні питання, які з незрозумілих причин залишилися поза увагою слідства, а саме;

— які події відбувалися зранку 02.12.2005р. в житті Скока та Ковтунюка та за яких обставин вони зустрілися з іншими підсудними та Яковенко Г. до того часу, як стали разом кататися на автомобілі ?,

— чи було пошкодженого одяг потерпілої при її роздяганні ?,

— чи була кров у потерпілої після того, як її було зґвалтовано?,

— чи бачили вони щоб потерпіла намагалася сама одягнутися після того, як її було зґвалтовано?,

— чи залишилися сліди крові потерпілої на їхньому одязі за результатами її зґвалтування, одягання та перенесення?,

— яку мету переслідували та за чиєю пропозицією вони стали  одягати Лісовську після її вбивства?;

— чи була кров на одязі потерпілої за результатами нанесеного їй Скуратівським ударів?

— з урахуванням того, що вбивство було вчинено в безлюдному місці, для чого їм знадобилося переносити труп Лісовської з одного місця в інше ( в межах 20 метрів), які фактично є схожими ?;

— для чого їм знадобилося спалювали речі потерпілої ?;

— за яких обставин та ким були зняті з Лісовської золоті кульчики ?.

Ці, та інші не з’ясовані слідством питання, як і відсутність всебічної перевірки доказів по справі та їх оцінки шляхом зіставлення зазначених в них відомостей, що відносяться до однієї і тієї ж обставини, свідчить про невиконання органом досудового слідства вимог кримінально-процесуального закону про повне і об’єктивне дослідження всіх обставин справи та є підтвердженням висновку про упередженість слідства.

Сумніви щодо об’єктивності досудового слідства також підтверджуються  виявленими судом фактами недостовірного та неповного письмового викладання в протоколах допиту та в протоколах  відтворень обставин події показань підозрюваних Ковтунюка та Скока, що встановлено під час перегляду відеозапису цих слідчих дій та підтверджується роздруківками цих відеозаписів, які були долучені до матеріалів справи.

Так, за результатами перегляду у судовому засіданні  відеозапису слідчої дії допиту 27.06.06р. підозрюваного Ковтунюка А. встановлено, що в протоколі допиту відсутні його пояснення про те, що злочин було вчинено в самому м. Малині, що на потерпілій була коротка, вище сідниць, червоного кольору по типу спортивної на синтапоні куртка, проста шапка з балабоном, джинси синього кольору, чорного кольору „ботінки”, рукавиць у неї на руках не було, що під джинсами крім трусиків також нічого не було,  що Скок роздягав потерпілу, коли вона лежала на землі, що Скуратівський мав з потерпілою добровільні статеві стосунки,  що Яковенко весь цей час перебувала в машині з якої не виходила, що він бачив лише другий удар, який Скуратівський їй наніс зверху вниз в область обличчя, те, що саме при з’ясуванні обставин за яких було нанесено удари потерпілої він заперечив правдивість цих своїх свідчень та пояснив, що взагалі нічого не бачив так як 02.12.05р. з даною компанією не відпочивав, що зазначені обставини злочину він при допиті відтворив зі слів осіб, яких не побажав називати  та не став відповідати на запитання захисника про те, хто його змушував давати неправдиві показання, що після роз’яснень захисником йому положень закону про обставини, які пом’якшують покарання, він вказав, що  Скуратівський наніс потерпілій один удар, коли та сиділа, а другий коли вона лежала, що Яковенко Г. нікуди після вбивства не тікала а поїхала з ними на автомобілі в місто, що він безпосередньо зі Скоком  перетягував потерпілу в інше місце та залишив її в невеличкому рові за десять метрів від місця вбивства, його твердження, що при цьому на її  руках рукавиць не було. Відсутні в протоколі і дані, що Ковтунюк знову став стверджувати, що не пам’ятає цих подій, та не впевнений, що зможе показати місце злочину(т.9 а.с.274-292).

В протоколі  відтворення обставин події за участю Ковтунюка А. фактично відсутня деталізація його показань, які він давав в ході слідчої дії. Разом з тим, за результатами перегляду відеозапису, судом зроблено висновок, що мета такого викладення в протоколі перебігу слідчої дії, це штучне створення видимості правдивості показань підозрюваного Ковтунюка. В дійсності, з огляду на його показання вбачається, що Ковтунюк намагався не розповісти про відомі йому обставини злочину а вгадати їх у відповідності до почутої від сторонньої особи інформації. Крім цього, в протоколі не знайшли свого відображення свідчення Ковтунюка (які, за своїм змістом, є повною протилежністю показанням  Скока та Яковенко) про те, що приїхавши в лісопосадку вони в машині разом розпивали спиртне, що всім було весело, що саме при цьому Скуратівський вийшов з потерпілою з машини, що удари були нанесені потерпілій, коли вона сиділа оголеною біля передніх дверцят автомобіля, що в машині горіли лише габаритні вогні. Не знайшло свого відображення в протоколі і те, що він не зміг відповісти на запитання слідчого чи особисто переносив  труп Лісовської та не зміг вказати місце де вони вперше зустріли Лісовську. При цьому, судом акцентується увага на тому, що в протоколі не вірно вказано, що ця слідча дія закінчилася о 19.35год. Разом з тим, згідно роздруківки фонограми її відеозапису, вона в цей час була лише призупинена для того, щоб підозрюваний показав місце, де вони вперше зустріли та підібрали потерпілу. Проте, інформація про продовження слідчої дії, та про вказане підозрюваним місце зустрічі, в матеріалах справи відсутня(т.9 а.с.273). Як сумнів, щодо об’єктивності даної слідчої дії, взято судом до уваги і те, що при відтворенні із Ковтунюком обставин злочину взагалі не з’ясовувалось питання, чому його показання щодо шляху, яким вони рухалися з потерпілою до місця злочину, є повністю протилежними його показанням щодо цього питання при допиті.

За тих же обставин встановлено, що в протоколі допиту підозрюваного Скока А. від 27.06.06р. відсутні його свідчення, що після вбивства, Ковтунюк та Скуратівський взяли роздягнений, без штанів труп Лісовської за руки та ноги, який віднесли в сторону та залишили за 20 метрів від місця події. Що  до зустрічі з Яковенко по вул. Чорновола, 40 вона з ними в лісі не була, те, що він не виявив бажання відповідати на питання захисника про причини неправдивості його попередніх зізнавальних показань щодо обставин за яких сталося вбивство. Також відсутні його показання, що після знаходження трупа Лісовської, всі підсудні зустрічалися та обговорювали між собою це питання.

Крім цього встановлено, що в даному протоколі недостовірно викладені наступні свідчення Скока. Так, згідно протоколу, Лісовську вони зустріли в районі автовокзалу. В дійсності він пояснював, що вони її побачили за автовокзалом при їхньому русі з центру міста. В протоколі вказано, що Скуратівський зняв з Лісовської штани та труси, в той час, як він пояснював, що Скуратівський зняв одні штани та зазначив, що не впевнений чи був під ними на ній ще якийсь одяг. З протоколу вбачається, що дорога від автовокзалу до місця злочину у них зайняла п’ять хвилин в той час, як він стверджував, що добиралися вони пів години. Не зазначено, що він змінив ці свої показання та став пояснювати, що вони проїхали не більше п’яти кілометрів після того, як його захисник став йому підказувати, що дорога до місця злочину займає не більше п’яти хвилин. Також в протоколі вказано, що після втечі Яковенко вони її знайшли біля автовокзалу, в той час, як він пояснював, що знайшли її за автовокзалом ближче до центу міста.(т.9 а.с.256-265).

В протоколі відтворення Скоком обставин події від  27.06.06р. недостовірно викладені його наступні показання. Так, при перегляді відеозапису встановлено, що в ході відтворення Скок пояснював, що Скуратівський наніс лише два удари потерпілій по голові коли вона лежала на правому боці на землі і плакала. При цьому він наголошував, що не може показати в які саме місця на голові було нанесено ці удари(т.9 а.с.254, 253). Проте, в протоколі зазначено інше, що Скок посадив статиста в позу в якій знаходилась потерпіла після зґвалтування на землі та макетом знаряддя вбивства продемонстрував нанесення їй ударів в область голови. Що нібито він при цьому пояснив, що один із ударів прийшовся потерпілій в область обличчя.(т.2 а.с.318). Сумнівність доводів обвинувачення про правдивість цих показань підозрюваного підтверджується також тим, що слідчий, при проведенні відтворення, своїми вказівками та діями фактично змусив Скока прикласти макет знаряддя вбивства до голови статиста, та сфотографувавши це вказав в протоколі, що Скок добровільно продемонстрував нанесення ударів потерпілій в область голови. Крім того, в протоколі невірно викладені показання Скока, що саме він переносив з Ковтунюком труп Лісовської, в той час, як він в дійсності пояснював, що труп переносили Скуратівський та Ковтунюк (т.9 а.с.248).

Не знайшли свого відображення в протоколі і його свідчення, що він не може вказати місце де стояла машина Задерейка та те, що він при відтворенні не орієнтується на місцевості (т.9 а.с.254,255).

Аналізуючи дії та свідчення Скока в ході відтворення ним обставин події, судом береться до уваги, що вони фактично спростовують його попередні показання про присутність на місці злочину. Так, всупереч його твердженням, що дорога від автовокзалу до місця злочину не більше п’яти хвилин, і він зможе це місце показати (т.2 а.с.313,314), проте, з відеозапису та протоколу слідчої дії вбачається, що він фактично не орієнтується на місцевості. Доїхавши за шість хвилин від автовокзалу до з’їзду з вул. Виниченка на польову дорогу(від якого до місця виявлення трупа Лісовської 2600 метрів(т.1 а.с.39), Скок, на протязі 45 хвилин намагався відшукати місце злочину (т.2 а.с.318). При цьому з’ясувалося, що зазначене ним після тривалих пошуків місце вчинення злочину, в дійсності знаходиться на відстані 500 метрів від місця виявлення трупа Лісовської (т.2 а.с.318).

Наведене, а також встановлені судом обставини, за яких здійснювалися ці слідчі дії, свідчать, що вони були проведені не з метою перевірки правдивості і уточнення результатів допитів підозрюваних, з урахуванням даних, одержаних при огляді місця події та інших слідчих дій, як того вимагає ст.194 КПК України, а з метою „закріплення”  їх зізнань у причетності до злочинів та підтвердження їх винуватості. За таких обставин, суд вважає, що вони будь якого доказового значення по справі не мають, як і показання Скока А. від 03.06.06р. та показання Ковтунюка А. від 05.06.06р., в яких вони лише пояснили, що підтверджують свої попередні показання, не уточнивши при цьому, які саме (т.3 а.с.52, 61).

Сумніви у суду, щодо правдивості зізнавальних показань Ковтунюка А. від 30.06.06р. викликані і тим, що всі його пояснення, про обставини за яких він 02.12.2005р. опинився в Малині та як провів день до зустрічі з іншими підсудними, побудовані лише на його здогадках. Разом з тим, залишається незрозумілим, чому у слідчого не виникає сумнівів щодо правдивості цих свідчень Ковтунюка А. з урахуванням того, що він, будучи неспроможним згадати загальні події того дня, які передували злочину, при цьому,  не зважаючи на значний проміжок часу (сім місяців), досить детально та в подробицях розповідає про колір та індивідуальні ознаки речей, які того дня були на підсудних (т.3 а.с. 25).

За вказаних обставин, які свідчать про надуманість та непослідовність попередніх показань Ковтунюка А., з урахуванням того, що за результатами судового розгляду справи не було спростовано його алібі про перебування 02.12.2005р. на службі в Борисполі, суд визнає сумнівними його зізнавальні показання від 08.08.06р., в яких він свідчить, що приїхав до м. Малина з Києва о 12 годині(т.4 а.с.167).

Аналізуючи зізнавальні показання Скуратівського В. в його явці з повинною від 04 липня 2006 року та при допиті 06 липня 2006 року в якості обвинуваченого, судом береться до уваги, що викладені в них свідчення щодо обставин за яких стався злочин, не є деталізованими та за своїм змістом є суперечливими. Так, в явці з повинною Скуратівський стверджує, що зустрівся того дня з іншими підсудними, Лісовською та Яковенко о 18 годині в районі паперової фабрики. Як добиралися до місця злочину та в якій послідовності ґвалтували Лісовську не пам’ятає. Зазначив, що за обставин, які йому не запам’яталися, він монтіровкою, яку взяв з багажника, декілька раз вдарив Лісовську по голові(т.3 а.с.67). При допиті в якості обвинуваченого Скуратівський фактично дав аналогічні свідчення про те, що не пам’ятає обставин вчинення злочину. Лише підтвердив версію слідства, що їхали в напрямку с. Періжки  та звернули в лісопосадку де знову пили горілку, після чого він вбив Лісовську, тіло якої залишили на полі о 22 годині(т.3 а.с.69).

Відсутність в матеріалах справи належної перевірки та аналізу цих показань Скуратівського В. щодо їх достовірності, взяття їх до уваги як доказ  „на віру” без належного фактичного та логічного обгрунтування, на думку суду також підтверджує  однобічність проведеного по справі досудового слідства.

Також, за результатами дослідження явок з повинною Скока та Скуратівського,  у суду відсутні підстави для визнання їх належними доказами з урахуванням наступного:

— відібрання та оформлення явок здійснено з порушеннями вимог ст.96 КПК України, (з огляду на явки в них відсутні дані про те де, коли, о котрій годині, за яких обставин та яка посадова особа їх приймала від обвинувачених);

— в матеріалах справи відсутні дані, яким чином явка Скока А. потрапила до прокуратури Малинського району;

— написання явки з повинною Скуратівським відбулося після пред’явлення йому обвинувачення, в той час, як у відповідності до вимог ст.96 КПК таке повідомлення про злочин заявником має бути зроблено до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого.

У судовому засіданні, підсудні, спростовуючи доводи обвинувачення про допустимість та належність доказів, якими є їх зізнавальні показання, пояснили, що явки з повинною та показання по справі, якими визнавали себе винними у вчинені злочинів, вони були змушені давати внаслідок застосованого щодо них насильства працівниками міліції під час їх перебування в Малинському РВ, та в ізоляторах їх тимчасового тримання. Наголосили, що саме для цього слідчий прокуратури Кучер Ю.В. незаконно порушив щодо них кримінальну справу та безпідставно їх затримав, надавши тим самим можливість оперативним працівникам міліції безперешкодно вчиняти на них фізичний та психологічний тиск з метою отримання від них свідчень та зізнань у вчинені злочинів. Про незаконні дії працівників міліції прокурора та слідчого  не повідомляли, так-як були впевнені, що ті діють за одно з ними, а також боялися чергових знущань по поверненню після слідчих дій до ІТТ та Малинського РВ. Пояснили, що про насильство своїм захисникам не розповідали в силу того, що деяким з них не довіряли, іншим, так-як не вірили, що ті мають реальні можливості припинити такі незаконні дії. Наголосили на тому, що працівники міліції застосовували до них насильство, яке не залишало видимих слідів, а тому, лікарям в ІТТ та в слідчому ізоляторі про це не повідомляли. Зазначили, що відмовилися від визнавальних показань після того, як були переведені в слідчий ізолятор, де працівники міліції не мали можливості застосовувати щодо них фізичний тиск. Перебуваючи в слідчому ізоляторі, після звернення 29 вересня 2006 року Скуратівського В. з заявою до прокурора Житомирської області про насильство та фальсифікацію матеріалів справи, в ході перевірки конкретно вказали, що фізичний та психологічний тиск щодо них вчиняли працівники міліції Малинського РВ УМВС Костик В.В., Побережний О.В., Карась С.А. а також інші працівники, зовнішність яких описали, не знаючи їх прізвищ.

Судом, з метою з’ясування питання щодо законності отримання слідством доказів по справі, якими є  зізнавальні показання підсудних, були допитані в якості свідків працівники міліції Малинського РВ УМВС в Житомирській області Костик В.В., Побережний О.В., Костюченко А.П. та Карась С.А., які брали безпосередню участь у їх затриманні та проводили по справі оперативно-розшукові заходи. Вказані свідки заперечили у судовому засіданні зазначені показання підсудних та показали, що насильства до них в ході досудового слідства не застосовували, наголосили на тому, що здійснювали по справі професійну діяльність в межах передбачених законом.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка слідчий прокуратури Кучер Ю.В. показав, що з урахуванням показань очевидця злочину Яковенко Ганни мав належні та достатні підстави до порушення щодо підсудних кримінальної справи та їх затримання. Зазначив, що на досудовому слідстві підсудні скарг та заяв щодо незаконних дій працівників міліції йому та прокурору не подавали, особисто він не бачив на них слідів насильства.

Проте суд, за результатами детального дослідження обставин за яких було порушено проти підсудних кримінальну справу та перевірки показань про порушення їх прав, як затриманих, під час перебування в умовах ІТТ, критично оцінює показання зазначених свідків з урахуванням наступного.

Так, з огляду на матеріали справи 23.06.06 року слідчий Кучер Ю., своєю постановою, порушив проти Скуратівського В.М. та Скока А.Ю. кримінальну справу за ознаками злочину передбаченого ч.1 ст.115 КК України, вказавши, що має достатні дані, які свідчать про вчинення ними в стані сп’яніння вбивства неповнолітньої Лісовської М. (т.2 а.с. 231).

В цей же день слідчий, в порядку ст. 115 КПК України, затримав Скуратівського В.М. та Скока А.Ю. вказавши, що підставами такого затримання є те, що очевидці прямо вказали на кожного з них, як на осіб, які вчинили злочин (т.2 а.с.232, 245).

25.06.06 року слідчий Кучер Ю. виніс нову постанову про порушення кримінальної справи за ознаками злочину передбаченого п.12 ч.2 ст.115 КК України проти Скуратівського В.М., Скока А.Ю., а також щодо Ковтунюка А.П. та Задерейка Є.В., вказавши, що має достатні дані про те, що вони, діючи за попередньою змовою, в стані сп’яніння вбили неповнолітню Лісовську М. (т.2 а.с.268). В цей же день слідчий, в порядку ст. 115 КПК України, затримав Ковтунюка А.П. та Задерейка Є.В зазначивши підставу до їх затримання — пряму вказівку очевидця на них, як на осіб, які вчинили злочин (т.2 а.с.269, 284).

Проте, результати дослідження даних процесуальних документів та матеріалів справи, свідчать, що у слідчого на той час, законних та обґрунтованих підстав до порушення кримінальної справи за ст.115 КК України проти Скока А.Ю., Ковтунюка А.П. та Задерейка Є.В., а також підстав для їх затримання, не було.

Як встановлено, єдиним приводом на той час до порушення кримінальної справи за ст.115 КК України щодо осіб, були показання неповнолітнього свідка Яковенко Ганни від 23 та 24.06.06р., в яких вона вказувала, що вбивство Лісовської М. вчинив лише Скуратівський в наслідок сварки, яка сталася між ними під час відпочинку. В цих показаннях Яковенко Г. відсутні дані про причетність до злочину Скока А.Ю. та Ковтунюка А.П., а також відсутні будь які свідчення щодо Задерейка Є. (т.2 а.с.222). Незважаючи на це, слідчий, в порушення вимог ст.ст. 94, 98, 106-1, 115 КПК України прийняв незаконне рішення про  порушення щодо Скока А.Ю., Ковтунюка А.П. та Задерейка Є.В кримінальної справи,  та їх затримання. Свідченням незаконності такого рішення є і те, що в подальшому зі Скока А., Ковтунюка А. та Задерейка Є. органом досудового слідства були зняті всі звинувачення про їх причетність до смерті Лісовської М.М...

Недотримання вимог закону ще на першочерговому етапі порушення проти підсудних кримінальної справи, свідчить про обґрунтованість їх доводів, що розслідування справи проти них вже  з самого початку було необ’єктивним та упередженим.

Крім того, підтвердженням обґрунтованості показань підсудних про недотримання їх прав під час перебування в умовах ІТТ, про жорстоке до них поводження та примушування їх цим самим до визнання вини, є встановлені судом факти порушень вимог законів, положень та інструкцій, які регламентують та регулюють порядок, режим і умови перебування затриманих і взятих під варту осіб.

            Так, 23.06.06 року, за відсутності в Малинському РВ УМВС  ізолятора тимчасового тримання, затриманого в порядку ст.115 КПК України Скока А.Ю. було доставлено до ІТТ Володарськ-Волинського РВ УМВС, де він утримувався до 25.06.06р.. Факт відсутності в Малинському РВ ізолятора тимчасового тримання підтверджено показаннями у судовому засіданні свідка - першого заступника начальника Малинського РВ  УМВС Побережного О.В.(т.19 а.с.324-360).
            Згідно вимог п. 1.37  Інструкції про роботу ізоляторів тимчасового тримання органів внутрішніх справ України, затвердженої Наказом МВС України від 20 січня 2005 року № 60, (далі по тексту - Інструкції), забороняється конвоювання для проведення слідчих дій затриманих осіб до ОВС, які не мають свого ІТТ.
            25.06.06р, в порушення зазначених вимог Інструкції, Скока А. було відправлено з Володарськ-Волинського ІТТ до Малинського РВ(т.10 а.с.58, 153, 157) де він, у порушення вимог ст. 106-1 КПК України та ст.7 Положення про короткочасне затримання осіб (далі по тексту - Положення), незаконно утримувався на протязі майже трьох днів в приміщеннях, які не були спеціально обладнаними для перебування в них затриманих. Лише 27.06.06р. о 19.50 год. Скок А. був конвойований до ІТТ Коростенського РВ (т.10 а.с.105).
            В той же час, згідно показань у судовому засіданні Скока А.Ю., він протягом цих трьох діб перебував та ночував на стільцях у кабінетах Малинського РВ УМВС України, де працівники міліції чинили на нього тиск з метою отримання свідчень та зізнань у вчинені злочину.
            Зазначені показання Скока А., щодо його перебування в період з 25 по 27.06.06р. в Малинському РВ, підтверджуються роздруківками фонограм відеозаписів слідчих дій від 25.06.06р.(протоколи яких відсутні в матеріалах справи)(т.9 а.с. 235, 239)., а також протоколами слідчих дій, які з ним проводилися 26 та 27.06.06р. в м. Малині слідчим прокуратури(т.2 а.с. 305, 307, 312, 316).
            Крім цього, у відповідності до вимог ст.143 КПК України, п.п.2.38, 10.1.1  Інструкції, виведення затриманої особи з камери можливе лише для проведення з нею слідчих дій в період з 06.00 до 22.00 години, на підставі письмової вимоги про це прокурора, слідчого, захисника.
            За результатами дослідження у судовому засіданні матеріалів перевірки обставин перебування в ІТТ підсудних встановлено, що всі вони, в порушення зазначених вимог закону та положень інструкції, неодноразово, в більшості випадків за відсутності відповідних вимог та вказівок про мету відвідування, виводилися з камер на тривалі проміжки часу, у тому числі і в нічний час, на зустріч з працівниками міліції. При цьому, судом акцентується особлива увага на тому, що за результатами такого виведення  підсудних з камер, в матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували проведення з ними в цей час слідчих дій.
            Так, матеріали перевірки свідчать, що під час утримання Скока А. в Коростенському ІТТ, за відсутності даних, які б підтверджували проведення з ним в цей час слідчих дій, він безпідставно виводився з камери працівниками міліції та перебував в Малинському РВ в наступні дні:
          -   30.06.06р. в період з 13.45 до 21.40год. (т.10 а.с.147);

— 06.07.06р. в період з 12.30 до 12.50 викликався до слідчої кімнати ІТТ капітаном міліції Шевчуком Ю.Я. та заступником начальника Бородянського РВ Філюком В. (т.10 а.с.145);

         - 10.07.06р., на час його перебування в Коростишівському ІТТ, безпідставно виводився з камери та конвоювався працівниками міліції до Малинського РВ де перебував з 13.00 до 19.00год. (дані про проведення з ним в цей час слідчих дій, відсутні)(т.10 а.с.142).
            Підсудний Задерейко Є., під час його утримання в ІТТ Бердичівського МВ, був конвойований 27.06.06р. о 10.20 до Малинського РВ, проте в матеріалах справи відсутні дані про проведення з ним в цей день слідчих дій (т.10 а.с.82);
            - під час його утримання в ІТТ Брусилівського РВ, 29.06.06р., 01 та 02.07.06р. з дозволу слідчого, неодноразово, для проведення оперативно-розшукових заходів, виводився з камери на зустріч з працівниками міліції Малинського РВ Костиком, Побережним, Костюченко. Будь які процесуальні документи в справі відсутні(т.4 а.с.252, 253);

— 06.07.06р., під час його утримання в ІТТ Овруцького РВ, з 10.40 до 11.10, за відсутності даних про слідчі дії, виводився з камери на зустріч з працівником міліції Шевчуком (т.10 а.с.112).

            Підсудний Ковтунюк А., під час його утримання в ІТТ Овруцького РВ, після його допиту 26.06.06р. з 17.30 до 18.10 слідчим Єременчуком, в ході якого він не визнавав вину(т.2 а.с.280), згідно вимоги прокурора за №280, виводився Єременчуком з камери та був відсутнім в ній з 18.40 до 01.20 год., (дані про проведення з ним в цей час слідчих дій, відсутні) (т.10 а.с.112,115,116). Після цього, (в нічний час), був конвойований та утримувався у Малинському РВ за  відсутності там ІТТ та приміщень, які спеціально обладнані для тримання затриманих (т.10 а.с.108 зв.). При цьому, звертає на себе уваги та обставина, що саме після такого спілкування  та перебування в Малинському РВ, Ковтунюк наступного дня дав слідчому зізнавальні показання, які, в своїх деталях, повторювали неправдиві показання Яковенко від 23.06.06р.(109, т.2 а.с.237, 332);
            Під час утримання в ІТТ Брусилівського РВ, 10.07.06р. о 10годині, згідно вимоги прокурора, Ковтунюка було доставлено до Малинського РВ, проте в матеріалах справи відсутні дані про проведення з ним в цей день слідчих дій (т.10 а.с.98).

Згідно показань Скока А.Ю., Задерейка Є. та Ковтунюка А., під час їх утримання в ІТТ Володарськ-Волинського РВ, Овруцького РВ, Брусилівського РВ, Коростенського МВ, перебування в кабінетах Малинського РВ, саме у вказані дні працівники міліції чинили на них психічний та фізичний тиск з метою отримання свідчень та зізнань у вчинені злочинів.

Крім того, у відповідності до вимог ст.4 Закону України „Про попереднє ув'язнення” та п.1.1 Інструкції про роботу ізоляторів, місцем тримання осіб, щодо яких обрано запобіжний захід — тримання  під вартою, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої   служби   України (далі – СІЗО). Законом конкретизовано, що в окремих випадках, які визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання на термін до 3 діб, і лише у випадках віддаленості або відсутності належних шляхів сполучення, не більше 10 діб.

Судом встановлені факти порушення органом досудового слідства зазначених вимог закону та положень інструкції. Встановлено, що підсудні, після обраного їм судом 03 та 05 липня 2006 року запобіжного заходу – тримання під вартою (т.3 а.с.31,37,42,48), за відсутністю в справі даних та процесуальних рішень слідчого про необхідність проведення з ними в цей час слідчих дій, протягом тривалого терміну часу безпідставно продовжували утримуватися в ізоляторах тимчасового тримання.

Так, Скок А., після взяття його 03.07.2006р. судом під варту, на протязі дев’яти діб безпідставно продовжував утримуватись в ІТТ Коростенського МВ та Коростишівського РВ(т.10 а.с.105). Встановлено, що в цей час, а саме 06 та 10.07.06р. Скок доставлявся працівниками міліції з ІТТ до Малинського РОВД (т.10 а.с.142,150). В матеріалах справи відсутні процесуальні документи, що підтверджують проведення з ним в цей період часу слідчих дій та дані, що обґрунтовують необхідність його затримку в доставці до СІЗО. Згідно матеріалів справи Скок А. був конвойованим до СІЗО лише 12.07.06р (т.10 а.с.90).

Аналогічні порушення  допущені щодо підсудного Ковтунюка А., який, після взяття його судом 05.07.2006р. під варту, на протязі семи діб, до 12.07.06р., продовжував безпідставно утримуватися в ІТТ Брусилівського РВ(т.10 а.с. 92). За вказаний період часу слідчі дії з ним не проводилися. Разом з тим, 10.07.06р. за вимогою прокурора він доставлявся до Малинського РВ(т.10 а.с.98).

Підсудний Скуратівський В., після взяття його 03 липня 2006 року під варту, на протязі п’яти діб продовжував утримуватися в ІТТ Володарськ-Волинського РВ та  Коростенського МВ до 08 липня 2006р. В матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують проведення з ним 4, 5 та 7 липня слідчих дій.

Недотримання вимог закону, якими регламентується порядок порушення кримінальної справи, допущені порушення законів на час затримання підсудних та під час їх перебування  в ізоляторах тимчасового тримання, відсутність в обвинуваченні деталізації та конкретизації події злочину, недотримання вимог закону щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи, умисне звуження меж доказування,  порушення прав обвинувачених осіб на більш предметний  захист, надають суду достатні підстави вважати сумнівними доводи обвинувачення про законність отримання доказів по справі, якими є зізнавальні показання підсудних. З цих же підстав суд визнає достовірними показання підсудних, якими вони пояснювали причини, що призвели до дачі ними по справі зізнавальних показань, а саме в наслідок застосування до них незаконних дій в ході досудового слідства. При цьому, заслуговують на увагу як вищевикладені пояснення Скока А. про причини, що призвели до дачі ним цих показань, так і Скуратівського В. згідно яких, він погодився давати зізнавальні показання в наслідок того, що реально сприймав загрозу своєму здоров’ю, так-як за два місяця до затримання, під час ДТП, отримав травму — розрив печінки. Судом беруться до уваги і показання підсудного Ковтунюка про те, що він змушений був підтверджувати свою причетність до злочину, так-як реально сприймав погрози про поміщення його, як працівника міліції, в камеру до злочинців.

            За вказаних обставин, керуючись ч.3 ст.62 Конституції України та ст.22 КПК України, згідно яких, обвинувачення не може ґрунтуватися  на  доказах,  одержаних  незаконним  шляхом, суд визнає докази, якими  є зізнавальні показання на досудовому слідстві підсудних Скока А.Ю., Ковтунюка А.П. та Скуратівського В.М., неналежними, недопустимими, та юридично неспроможними, а тому, не враховує їх як такі, що обґрунтовують пред’явлене їм обвинувачення.

Крім того, суд вважає, що проведена по справі   на досудовому слідстві перевірка заяв обвинувачених про порушення їх прав як затриманих під час перебування в умовах ІТТ, про жорстоке до них поводження та примушування їх цим самим до визнання вини, була поверхневою та формальною, оскільки органи прокуратури не вжили заходів щодо належного та повного, що передбачено ст. 99 КПК України, розслідування цих тверджень заявників(т.4 а.с.280).

З метою перевірки обґрунтованості пред’явленого підсудним обвинувачення, судом перевірені також інші  докази по справі, на які посилається обвинувачення, а саме, показання свідків Андрух О.Є. та Оборської М.Є. від 16 серпня 2006 року. Згідно цих їх показань, взимку 2006 року (тобто до часу виявлення трупа Лісовської) Яковенко Г. розповіла їм, що на початку зими 2005 року, коли Лісовська М. проходила біля автобусної станції м. Малина, то до неї під’їхав легковий автомобіль з хлопцями, які заштовхали Маргариту в салон автомобіля та вивезли за межі міста в ліс де зґвалтували, після чого вбили (т.3 а.с.170, 173).

Оцінюючи показання  свідків Андрух О.Є. та Оборської М.Є. з точки зору їх допустимості та належності, судом беруться до уваги обставини за яких ці їхні свідчення з’явилися в матеріалах справи, а також те, чи були вони послідовними та незмінними на протязі всього розгляду справи.

Згідно матеріалів справи, Андрух О., вперше в якості свідка була допитана 23.06.06р... В цих своїх показаннях вона стверджувала, що ще до Нового року, після зникнення Лісовської, до неї звернулась Яковенко Ганна, яка повідомила, що  якісь чоловіки з Києва, яких вона знає, всунули потерпілу в автомобіль та вивезли в ліс. В лісі Лісовська відмовилась від статевих стосунків і ті вивезли її в інше місце де вона вже не подавала ознак життя. При цьому Яковенко не розповідала, що була очевидцем цих подій. Просила її сходити до батьків потерпілої та розповісти про почуте від неї, що вона відмовилася зробити, так-як боялася(т.2 а.с.230).

Сумніви у суду щодо достовірності цих показань викликані, як джерелом їх отримання(зі слів Яковенко), так і тим, що в матеріалах справи відсутні дані від кого та за яких обставин 23.06.06р. працівники міліції дізнались, що Андрух володіє інформацією про злочин, враховуючи те, що вперше про  розмову з нею  Яковенко Г. повідомила при допиті 27.06.06р.(т.3 а.с.3,4). Звертає на увагу відсутність в показаннях Андрух А., як і в показаннях  Яковенко, свідчень про присутність при цій розмові Оборської М.Є... Крім цього, ці показання Андрух не узгоджуються з показаннями Яковенко, яка стверджувала, що розповіла їй, що про вбивство вона дізналась від Ковтунюка, про що і просила її повідомити батьків Лісовської. Зазначені свідчення Яковенко суперечить її іншим свідчення в ході допиту 27.06.06р. про те, що причинами неправдивості її попередніх показань від 23.06.06р. був її страх розповісти правду, так-як учасники злочину, ( в першу чергу Ковтунюк, пригрозили їй вбивством, якщо вона не буде мовчати.(т.3 а.с.1).

Звертає на себе увагу і той факт, що наступні показання Андрух А. від 16 серпня 2006 року, про обставини розмови з Яковенко, починають змінюватись саме у відповідності до офіційної версії слідства щодо злочину. Так, в цих її показаннях з’являються наступні подробиці, що в дійсності Яковенко їй розповіла про своїх знайомих, один з яких працює в Києві, які забрали Лісовську в районі автостанції, відвезли в ліс де зґвалтували та вбили. На підтвердження того, що така розмова в дійсності була, вказала, що присутньою при ній була Оборська М. Змінила свої попередні показання та вказала, що відмовила Яковенко повідомити рідних Лісовської про її вбивство у зв’язку з тим, що на той час остання ще не була знайденою. Також змінила свої показання та зазначила, що ця розмова мала місце не в грудні 2005 року а взимку 2006 року.(т.3 а.с.170)

За обставин, що на пошуки Лісовської та отримання інформації про її зникнення були зорієнтовані, як правоохоронні органи так і всі мешканці       м. Малина, що у судовому засіданні підтвердили Андрух та Оборська, враховуючи, що Андрух добре знала бабусю потерпілої, яка є її сусідкою, суд визнає сумнівними їх доводи про причини, з яких вони на протязі майже пів року не бажали повідомляти родину Лісовських про Яковенко, як особу, яка бажає дати свідчення щодо зникнення потерпілої.

Обґрунтованість висновків суду про сумнівність показань свідків Андрух та Оборської підтверджується і аналізом їх наступних показань у судових засіданнях.

Так, при  допиті у суді 05.02.07 р.  свідок Андрух А. в черговий раз змінила свої показання та стала стверджувати, що розмова з Яковенко про зникнення Лісовської мала місце весною 2006 року після того, як потерпілу вже була знайдено. В подальшому знову змінила ці свої показання та стала стверджувати, що  в дійсності є правдивими її попередні показання(т.8 а.с.203).

В подальшому, при допиті 15.01.10р. свідок Андрух А. повідомила, що вперше розмову з Яковенко про зникнення Лісовської вона мала влітку під час спільного вживання з нею спиртних напоїв. Знову змінила ці свої показання та стала стверджувати, що не може сказати точно коли саме була ця розмова до чи після того, як було знайдено труп.  Зазначила, що знаючи схильність Яковенко до брехні ніколи не вірила її словам. Не могла згадати, чи розповідала та про зґвалтування дівчини. (т.20 а.с.202-205).

Аналогічні показання в суді свідка Оборської М., яка розповіла, що чула, як під час вживання спиртних напоїв Яковенко пропонувала Андрух А. сходити до бабусі Лісовської. Відмітила, що особисто при розмові присутньою не була, так-як перебувала в іншій кімнаті. Знаючи схильність Яковенко до брехні не придала значення її словам. Вважає, що ця розмова могла бути до того, як знайшли Лісовську (т.20 а.с.206, 207).

З огляду на показання у судовому засіданні свідка Яковенко Г. вбачається, що вона неодноразово їх змінювала в тій частині, що стосувалися з’ясування обставин, за яких вона повідомила Андрух про те, що володіє інформацією щодо зникнення Лісовської. Спочатку вона стверджувала, що розмова між ними мала місце влітку 2006 року(т.19 а.с.212зв.). В подальшому, в черговий раз змінила свої показання та стала свідчити, що така розмова відбулась в період зими-весни 2006р., під час спільного вживання з Андрух, спиртних напоїв. Наголосила, що перебуваючи в стані сп’яніння вона видумала та  розповіла Андрух про те, що чула від знайомих про обставини зникнення потерпілої(т.20 а.с.55).

За викладених обставин, з урахуванням протиріч та суперечностей, що мають місце бути в показаннях свідків Андрух А. та Оборської М., враховуючи, що правдивість та достовірність викладених ними свідчень спростувала свідок Яковенко Н., від якої вони їх одержали, суд визнає їх сумнівними, а тому, не знаходить підстав вважати їх джерелом доказової інформації по справі.

Судом також перевірялися показання у судовому засіданні свідків Барковської В.О. та Войцехівської В.А. згідно яких, Яковенко Г., у 2007 році, в присутності Линдя Ю., Хмельовського А., Тимошенка О. та інших, розповідала, що змушена ходити до суду, так-як є учасницею вбивства Лісовської М.(т.19 а.с.291).  Допитані в якості свідків Линдя Ю., Хмельовський А. та Тимошенка О., спростували зазначені показання пояснивши, що  в їхній присутності Яковенко про таке не розповідала(т.20 а.с.24,27,165).  Разом з тим, в ході судового розгляду справи Яковенко Г. не заперечувала того, що дійсно, на початку судового слідства повідомляла неправдиві свідчення про те, що була очевидцем злочину.

За показаннями у судовому засіданні свідка Оборського А.М. він пам’ятає випадок коли зимою у 2004—2005р. його співмешканка Яковенко Г. прийшла в стані сп’яніння пізно ввечері о 24 годині додому. Розповіла йому, що з друзями святкувала день народження подруги. Через деякий час, влітку, на його запитання про причини її викликів до прокуратури, вона повідомила, що була очевидцем того, як під час суперечки хтось з підсудних вдарив Лісовську залізним предметом по голові. Про катання на машині та про зґвалтування Лісовської не розповідала. Розповіла йому, що зустрілася з підсудними, коли поверталася зі школи.

Аналізуючи та оцінюючи дані, які містяться в показання свідка Оборського А.М., як і в показаннях свідків Кирилової Л.О. та Кирилова С.В., (згідно яких, Яковенко Г. на досудовому слідстві розповідала їм, що була очевидцем злочину), з урахуванням того, що ці їхні показання є похідними (побічними) від її показань, які вона у суді визнала надуманими та неправдивими, з урахуванням свідчень цих свідків про те, що в силу  схильності Яковенко до фантазування та брехні, вони мали сумніви щодо правдивості цих її розповідей, за встановлених судом обставин, що викликають сумніви щодо доведеності вини підсудних у вчинені інкримінованих їм злочинів,  суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання показань цих свідків належними доказами у справі.

Показання допитаної у судовому засіданні потерпілої Цілованської Я.А. про обставини за яких зникла її дочка Маргарита, як і оголошені у судовому засіданні показання свідка Харчука В.М., про обставини за яких він 05 квітня 2006 року виявив її труп (т.2 а.с.154), не містять будь-якої доказової інформації про причетність до вчинення щодо Лісовської злочинів підсудних Скока, Скуратівського, Ковтунюка та Задерейка.

В ході судового розгляду справи допитана також свідок Козленко О.А., з показань якої встановлено, що 02.12.2005р. вона разом з Лісовською Маргаритою, по закінченню занять в школі, йшла додому. Лісовська розповіла їй, що йде в гості до своєї бабусі, яка проживає на вул. Пиріжківській.  Дійшовши до автостанції вона зайшла в магазин, а Маргарита пішла сама далі по вул. Винниченка. Вийшовши через невеликий проміжок часу з магазину побачила Лісовську попереду себе на відстані 150 метрів, яка повільно йшла по лівій стороні дороги. Не поспішаючи пішла за нею. Через декілька хвилин побачила поряд з Маргаритою жінку. Жінка була вищою від Маргарити на пів голови, мала на собі дублянку з капюшоном темно-коричневого кольору. Звернула увагу, що Маргарита з жінкою минули вулицю на якій проживає її бабуся, та пішли в напрямку с. Пиріжки. Ідучи за ними, та пройшовши поворот  на вул. Пиріжківську, вона повернула на вул. Іршанську, на якій проживає.  Більше Маргариту вона не бачила.

З огляду на показання свідка Козленко О.А., вбачається, що ними повністю спростовуються доводи обвинувачення про те, що зустріч підсудних з Лісовською та обставини за яких вона опинилась в їхній машині, мало місце на вул. Чернишевського біля автостанції. Описаний свідком маршрут руху Лісовської та останнє місце де вона її бачила, яким є вул. Винниченка в сторону с. Пиріжки, за поворотом на вул. Іршанську, з огляду карту м. Малина(т.1 а.с.40) свідчить про те, що воно є значно далі від місця знаходження автостанції.

Підтвердила ці свої показання свідок Козленко О.А. і в ході проведених з її участю як на досудовому так і в ході судового розгляду справи відтворень обставин події (т.2 а.с.136, т.16 а.с.61).

З урахуванням того, що в ході всього розгляду справи даних, які б свідчили про упередженість та зацікавленість свідка Козленко О.А. здобуто не було,  беручи до уваги, що всі її свідчення по справі на протязі всього її розгляду є послідовними та незмінними, такими, що узгоджуються з матеріалами справи, суд визнає ці її первинні показання прямими доказами, які прямо і безпосередньо спростовують доводи слідства про доведеність вини підсудних у вчинені інкримінованих їм злочинах за викладених в обвинуваченні обставин.

При цьому, пряме ігнорування слідством показань свідка Козленко О.А., достовірність яких була підтверджена результатами їх перевірки, відсутність в обвинувальному висновку аналізу щодо їх узгодженості чи неузгодженості з іншими доказами, за відсутності мотивів, чому вони не взяті до уваги, також підтверджує висновок суду про однобічність та упередженість досудового слідства.

Взяті судом до уваги і показання допитаної на досудовому слідстві свідка Лось О.Г., які були оголошені у судовому засіданні. З показань встановлено, що 18 листопада 2006 року вона, як спеціаліст Малинського районного відділу земельних ресурсів, було залучена до огляду території яка межує з місцем виявлення трупа Лісовської М.М... В ході огляду вказаної території було встановлено, що до місця виявлення трупа Лісовської М. на автотранспорті можна доїхати лише польовою дорогою, яка розпочинається від автодороги Малин – Пиріжки та проходить паралельно меліоративного каналу(Т.3, а.с.191–194).

Цими показаннями, свідок Лось О.Г., спростувала інші, нічим не підтверджені, доводи обвинувачення про те, що до місця виявлення трупа Лісовської М.М. можна також доїхати на автомашині іншою дорогою через „Лісотехнікум.”

Судом перевірені також і інші докази по справі, на які посилається обвинувачення, а саме висновки  судмедексперта Марущака В. за № 8–10  від 01.07.2006р. Згідно висновків  показання підозрюваних Ковтунюка А.П. та Скока А.Ю. дані ними в ході проведення відтворення  обстановки та обставин події від 27.06.06р., як і показання свідка Яковенко Г.М. в ході проведення відтворення  обстановки та обставин події від 30.06.06р., відповідають даним отриманим при судово-медичному досліджені трупа Лісовської М.М. в межах ними показаних (т.5 а.с.103, 114, 126).

За результатами дослідження суд критично оцінює зазначені висновки в силу недотримання експертом при їх наданні норм кримінально-процесуального закону якими передбачена обов’язкова їх наукова обґрунтованість. З огляду на висновки, в них відсутня досліджувальна частина, що є грубим порушенням вимог п.п.32,34  Інструкції: „Про призначення та проведення судових експертиз”, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998р. № 53/5, про те, що висновок експертизи повинен містити досліджувальну частину.

З метою усунення зазначеної неповноти у висновках, суд, призначив по справі додаткову експертизу, на вирішення якої було поставлено питання: „ Які методи та який процес дослідження застосовувалися експертом при наданні висновків за №№ 8, 9, 10 від 01липня 2006 року ?”(т.16 а.с.170).

Проте, наступний висновок експерта за № 153 від 14.04.2011р. не усунув зазначені недоліки. Викладені експертом в досліджувальній частині доводи, якими він обгрунтовував свої попередні висновки, не мають як наукової обґрунтованості так і посилань на те, які конкретні методики ним при цьому застосовувались(т.16 а.с.174).

При цьому, аналіз самих висновків доводить їх сумнівність і в силу того, що експерт дав однотипну відповідь по всім експертизам в той час, як в ході відтворень, підозрювані та свідок давали суперечливі показання щодо кількості нанесених потерпілій ударів та механізму за яких були спричинені їй тілесні ушкодження. Так, Ковтунюк розповідав, що Скуратівський наніс потерпілій лише два удари зверху вниз, коли та сиділа на землі(т.9 а.с.266). Згідно пояснень Скока потерпілій було нанесено декілька ударів в область голови в той час, як вона лежала на землі. При цьому він наголошував, що не може показати механізм їх нанесення(т.9 а.с.256). Свідок Яковенко повідомила, що Скуратівський наніс потерпілій чотири удари по голові, коли та присіла біля капоту автомобіля(т.3 а.с.5).

Враховуючи наведене суд визнає неналежними докази обвинувачення, якими є висновки  судмедексперта Марущака В. за № 8,9,10  від 01.07.2006р. та його висновок за № 153 від 14.04.2011р...

Неналежними доказами обвинувачення суд також визнає висновки судово-криміналістичних експертиз матеріалів за № 10-80 від 15.09.06р. (т.5 а.с.154), № 10-81 від 20.10.06р. (т.5 а.с.176),  № 10-82 від 31.10.06р. (т.5 а.с.194), № 10-83 від 31.10.06р. (т.5 а.с.212) та за  № 10-84 від 04.09.06р. (т.5 а.с.231) з підстав, які вказані експертом в їх досліджувальних частинах, а саме, що упаковки об’єктів та предметів одягу, в яких вони надійшли на дослідження, не забезпечують запобіганню несанкціонованого доступу до них, самі ці об’єкти містять ознаки їх попереднього дослідження, що могло спричинити втрату або псування першопочаткової слідової інформації на них, та їх забруднення сторонніми волокнами нашаруваннями.

Аналіз висновків судово-медично-імунологічних експертиз, а саме:

— висновку за № 300,318 від 30.08.06р. згідно якого, серед  волосся вилученого з одежі Лісовської М.М.,  а також серед волосся вилученого з автомобіля, а саме: з коврового (килимового) покриття, з багажника, з чохла заднього сидіння, з заднього сидіння, схожого із зразками волосся з голови Скуратівського не виявлено(т.6 а.с.68-70);

— висновку за  № 301,317 від 30.08.06р. згідно якого, серед  волосся вилученого з одежі Лісовської М.М., схожого із зразками волосся з голови Ковтунюка  не виявлено. З вилученого з автомобіля волосся  лише об’єкт №104 схожий та міг походити з голови Ковтунюка, але його довжина не придатна для визначення групової належності(т.6 а.с.75-77);

— висновку за  № 302, 316 від 30.08.06р. згідно якого, серед  волосся вилученого з одежі Лісовської М.М., вилученого з автомобіля схожого із зразками волосся з голови Скока не виявлено(т.6 а.с.82-84), свідчить про те, що вони не несуть будь-якої доказової інформації про причетність до злочинів підсудних.

З висновку судово-медично-імунологічної експертизи за № 291,315 від 30.08.06р. вбачається, що об’єкти за № 109,128,129 (волосини) вилучені з багажника,  коврового (килимового) покриття та з заднього сидіння автомобіля подібні по своїм порівняльним ознакам із зразками волосся Лісовської, що не виключає їх походження з її голови. Оцінюючи даний висновок судом беруться до уваги і інші твердження експерта про те, що поруч із ознаками схожості вилученого волосся з волоссям з голови Лісовської, вони мають ознаки відмінності, а тому, висловитись про походження цих об’єктів з голови Лісовської чи Задерейка неможливо(т.6 а.с. 50).

В іншій частині цих експертиз по об’єктах:

— №108 (волосся вилучене з „коврового” покриття автомобіля);

— №,113,117,120-123 (волосся вилучене з чохла заднього сидіння автомобіля);

— №130-131 (волосся вилучене з заднього сидіння автомобіля), то  походження його з голови Лісовської М.М. не виключається, тобто можливе, але не безперечне.

Допитані у судовому засіданні  експерти Бердочник О.В. та Іванова Г.Д. показали, що за результатами проведеного дослідження, за відсутності індивідуалізуючих ознак,  неможливо безспірно та категорично стверджувати про те, кому саме належить вилучене волосся.

За вказаних обставин суд вважає, що самі по собі ці висновки експертизи, враховуючи наявність не спростованих алібі підсудних, не можуть являтись безперечними доказами вчинення підсудними інкримінованих їм злочинів.

За результатами дослідження доказів, якими є:

— висновок судово-медичної експертизи за   № 402 від 05.04.2006р. згідно якого, при зовнішньому дослідженні трупа Лісовської М. виразок, рубців, будь яких тілесних ушкоджень на задній поверхні тулуба та в ділянці зовнішніх статевих органів не виявлено, із зовнішнього отвору сечевипускного каналу виділень немає, шкіра на промежині не ушкоджена, чиста(т.5 а.с.8);

— висновок судово-медично-імунологічної експертизи за №144 від 10.04.2006р. з якого вбачається, що у вирізках із рукавичок, майки, плавок Лісовської виявлено кров, видову належність якої не вдалося встановити із-за її малої кількості, у вирізках із її светра, піджака, штанів, колгот, рукавичок, майки, плавок сперматозоїдів не виявлено (т.5 а.с.39);

— висновок судово-медично-цитологічної експертизи за № 96/ц від 18.04.2006р. про те, що при дослідженні нігтьової пластинки Лісовської кров та клітини не знайдені(т.5 а.с.65),

та їх аналізом, співставляючи їх із встановленими у справі фактичними даними про малолітній вік потерпілої (13 років), яка раніше не мала статевих зносин, наявність на її трупі одягу, колгот та трусиків, які не мають слідів їх пошкодження та забруднення, сперми та явних слідів крові (в той час, як згідно тверджень обвинувачення четверо дорослих чоловіків в стані алкогольного сп’яніння її насильно роздягли та після зґвалтування на капоті та на землі частково одягли), суд вважає, що ці докази не спростовують а підтверджують обґрунтованість висновку суду про сумнівність доводів обвинувачення про доведеність вини підсудних у вчинені зґвалтування Лісовської.

Сумніви суду щодо обґрунтованості доводів обвинувачення, що  зґвалтування Лісовської взагалі мало місце, також підтверджується висновком комісійної судово-медичної експертизи за №92 від 24.06.2011р. згідно якого: „...об’єктивних даних, які б свідчили про здійснення з нею (Лісовською) статевого акту незадовго до її смерті як насильницького так і ненасильницького характеру, немає.”(т.17 а.с.19-24). При цьому, інші  твердження у висновку про те,: „...що ознаки статевого акту різноманітного характеру (пошкодження у ділянці статевих органів, біологічні субстанції і т.п.) якщо і мали місце, то під впливом тривалого часу, дії зовнішнього середовища могли щезнути”, свідчать, що вони не є  категоричним висновком а лише припущеннями експертів, а тому, як джерело доказової інформації по справі судом не визнаються.

Аналіз наведеного дає суду достатні підстави визнати сумнівними твердження обвинувачення про те, що мотивом вбивства Лісовської було її попереднє зґвалтування підсудними, один із яких (Скуратівський), маючи на меті приховання вчиненого ними злочину та уникнення відповідальності, вирішив її вбити.

Підтвердженням сумнівів суду щодо обґрунтованості висновків слідства про мотив та мету злочину є перші показання свідка Яковенко Г. від 23.06.06р... З цих її показань вбачається, що вона будь яких свідчень про зґвалтування підсудними Лісовської не давала. Стверджувала, що  Лісовська є подругою Скуратівського, про що знали всі його друзі. Наголошувала, що Скуратівський вбив Лісовську лише в наслідок конфлікту, який стався між ними на грунті ревнощів. За вказаних обставин, а також враховуючи, що за результатами огляду трупа Лісовської даних про її зґвалтування у слідчого не було, на думку суду, були безпідставними питання слідчого в кінці допиту Яковенко про те, хто з хлопців вступав з Лісовською в статеві стосунки перед її вбивством(т.2 а.с.222-225).

Відсутні були у слідчого підстави з’ясовувати це питання і при допиті 25.06.06р. Скока А., який фактично підтвердив зазначені показання Яковенко про обставини за яких було вбито Лісовську. Разом з тим слідчий розпитував Скока про існуючі домовленості між хлопцями про сексуальні „домагательства”  щодо дівчат з якими вони відпочивали на природі(т.9 а.с.245).

На думку суду  одним із пояснень таких запитань слідчого є те, що саме підтвердження факту зґвалтування Лісовської надавало можливість слідству ув’язати між собою дії підсудних та обґрунтувати мотив її вбивства Скуратівським.

Аналізуючи доводи обвинувачення про те, що доказом правдивості зізнавальних показань підсудних, про змушування ними потерпілої до вживання спиртних напоїв перед її зґвалтуванням, є висновок експертизи за №402, згідно якого: „п.16. При судово-токсилогічному дослідженні геморагічної рідини з плевральної порожнини виявлено етиловий спирт в концентрації 1,41% та бутанол, що свідчить про вживання алкоголю незадовго до смерті”(т.5 а.с.8), суд надає їм критичну оцінку з наступних підстав.

Зазначені висновки експертизи, з урахуванням встановлених в ході судового розгляду справи обставин, які ставлять під сумнів неупередженість та об’єктивність досудового слідства, законність отримання зізнавальних показань по справі, за відсутності інших належних доказів, ніяким чином не доводять причетність до злочину підсудних. При цьому, усі сумніви, що виникають при оцінці даного доказу щодо доведеності  вини підсудних, у відповідності до вимог ст. 62 Конституції України враховуються на їх користь.

Судом також здійснювались заходи на з’ясування та усунення суперечностей, які мають місце у висновках судово-медичних експертизах за № №126 МК, 130 МК від 15 вересня 2006р. та № 402 від 23 травня 2006р. щодо предмету злочину(т.14 а.с.186зв.). Для цього по справі була призначена комісійна судово-медична експертиза. Згідно висновку експертизи за №92 від 24.06.2011р. переломи на черепі трупа Лісовської утворились від нанесення не менше 3-х ударів тупим предметом з обмеженою контактуючою поверхнею, що мав ребра і міг бути подібним до предмета, намальованого власноручно Яковенко Г. (гвоздодера) і монтировкою, вказаною нею під №3 на фототаблиці.

Оцінюючи даний висновок, як можливе джерело доказів на спростування чи підтвердження доводів обвинувачення, суд вважає, що за результатами проведених в ході експертизи досліджень, будь які нові фактичні дані встановлені не були. З огляду на зазначений висновок комісійної експертизи вбачається, що він також не носить стверджуючого характеру, а побудований фактично на припущеннях, що викликає сумніви в його доказовій спроможності. Як встановлено з допиту у судовому засіданні експерта Скубенка А.Я., при проведенні експертизи, предметом дослідження були лише шість томів кримінальної справи. Безпосередньо череп трупа Лісовської експертами не досліджувався. При цьому, судом також береться до уваги і те, що предметом дослідження експертів були дані отримані за результатами допиту свідка Яковенко, які вона визнала, як неправдиві та надумані.

За вказаних обставин, наявна суперечливість у висновках експертиз щодо вагомого доказу, яким є предмет злочину, за відсутності можливості їх співставити з іншими належними доказами, позбавляє суд можливості дати їм відповідну оцінку та взяти до уваги, як докази, що об’єктивно підтверджують чи спростовують обвинувачення.

В ході судового розгляду справи, з метою з’ясування питання, щодо правдивості показань Скока А.Ю., Ковтунюка А.П. та свідка Яковенко Г.М. даних ними на досудовому слідстві, була проведена судово-психологічна експертиза. Висновки експертизи є наступними;

— щодо Яковенко Г.: „В поведінці Яковенко Г.М. під час її допиту у слідчого 17.11.2006р. відсутні будь-які психологічні особливості, що свідчили б про несамостійність її висловлювань. Її висловлювання самостійні, ініціативні, містять в собі специфічні деталі щодо обставин події, категоричні. В матеріалах відеозапису допиту свідка Яковенко 17.11.2006р. відсутні ознаки, які б свідчили про застосування до неї психологічного впливу з боку будь-яких осіб, що приймали участь у допиті (т.18 а.с.67зв.)”;

— щодо Ковтунюка А.: „ В цілому, процес відтворення обстановки та обставин події злочину 27.06.06р. характеризується достатньою самостійністю його висловлювань, ініціативністю, з відображенням певних

специфічних деталей злочину, а також частково категоричністю, але в більшості не категоричністю його висловлювань, переваженням припущень. Відсутність безперервної відео зйомки  не дозволяє робити висновки стосовно самостійності його вибору місць відтворення на етапах слідчих дій. Сугестивний характер деяких питань та позитивна відповідь на них не дозволяють віднести його висловлювання щодо макету знаряддя вбивства та відмови розповідати про обставини зґвалтування – до категорії самостійних. В цілому, в матеріалах відеозапису відтворення від 27.06.06р. відсутні суттєві ознаки, які б свідчили про застосування до нього психологічного впливу з боку осіб під час його допиту (т.18 а.с.80зв.);

— щодо Скока  А.: „Комунікативна діяльність Скока у процесі відтворення від 27.06.06р. характеризується безініціативністю, емоційною мало виразністю, мінімальним відображенням певних специфічних деталей злочину, в більшості не категоричністю його висловлювань. Вкрай невпевнено, розгублено відповідав на питання стосовно місця вбивства Лісовської, а також місця, куди було віднесено її труп. Розповідаючи про обставини злочину, самостійно описував деякі деталі події.  В наданому на дослідження матеріалі процесу відтворення від 27.06.06р. відсутні дані стосовно несамостійності його висловлювань та відсутні ознаки застосування до нього психологічного впливу з боку осіб, що приймали участь у слідчій дії. Відсутність безперервної відео зйомки  не дозволяє робити висновки стосовно самостійності його вибору місць відтворення на етапах слідчих дій.(т.18 а.с.93зв.).

Співставляючи дані висновки експертизи з встановленими у справі фактичними даними, суд вважає, що вони узгоджуються з його висновками про сумнівність доводів обвинувачення щодо законності отримання зізнавальних показань підсудних по справі.

Як судом при дослідженні зізнавальних показань підсудних, так і експертом, взято до уваги, що показання Ковтунюка при відтворенні обставин події злочину переважно ґрунтуються на припущеннях, що його висловлювання щодо макету знаряддя вбивства та відмови розповідати про обставини зґвалтування – не дозволяють їх віднести до категорії самостійних показань. Акцентовано увагу експерта у висновках, що Скок А. вкрай невпевнено та розгублено відповідав на питання стосовно місця вбивства Лісовської, а також місця, куди було віднесено її труп. Що ж до висновків експерта про відсутність даних стосовно несамостійності висловлювань підсудних при відтворенні, відсутності ознак застосування до них психологічного впливу з боку осіб, що приймали участь у цій слідчій дії, то цей факт Ковтунюком і Скоком і не оспорювався. В своїх показаннях вони неодноразово стверджували, що психологічний та фізичний тиск на них здійснювався до вказаних слідчих дій, і саме в наслідок цього, при відтворенні, вони давали зізнавальні показання у відповідності до отриманої з показань Яковенко інформації про злочин.

На думку суду експертні висновки щодо Яковенко Г., не суперечать його висновкам, які були наведені вище у вироку, щодо сумнівів достовірності її показань на досудовому слідстві. А саме те, що будучи схильною до фантазування, з урахуванням отриманої від працівників міліції та слідчого інформації по справі, без зайвих труднощів вона видумувала  та розповідала в ході слідчих дій обставини вчинення підсудними щодо Лісовської злочинів, які загалом узгоджувалися з офіційною версією слідства.

Суд визнає недопустимим доказом, висновки зроблені на підставі проведеного психофізіологічного інтерв’ю з Ковтунюком А.П. та Задерейко Є.В. з використанням пристрою „Поліграф”. Цей спосіб збирання доказів носить рекомендаційний характер, знаходиться у стадії вивчення та розробки, не має достатнього наукового обгрунтування, не є закріпленим у нормах КПК, а тому, не має юридичної сили.

Згідно ст. 327 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Дана кримінальна справа судом розглянута в межах пред’явленого обвинувачення із ретельним дослідженням всіх доказів, як тих, що на думку сторони обвинувачення викривають підсудних, так і тих, що їх виправдовують. Справа неодноразово розглядалась в судах різних інстанцій, після скасування Верховним Судом України попереднього обвинувального вироку, поверталась на новий судовий розгляд(т.14 а.с.180). Можливості здобуття будь-яких додаткових доказів слідством та судом вичерпані. Матеріалами справи та наданими і дослідженими судом доказами вина підсудних Скуратівського В.М., Скока А.Ю., Ковтунюка А.П., Задерейка Є.В. в інкримінованих їм слідством злочинах не доведена.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що відповідно до вимог ст.62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд, виправдовує за недоведеністю участі  у вчиненні інкримінованих злочинів:

— Скуратівського В.М. у зґвалтуванні малолітньої Лісовської М.М., вчиненому групою осіб, що спричинило особливо тяжкі наслідки — ч. 4 ст. 152 КК України;

— Скуратівського В.М. в умисному вбивстві малолітньої дитини – Лісовської М.М. з метою приховати інший злочин — ч. 2 п.2, 9 ст.115 КК України;

— Скока А.Ю., Ковтунюка А.П. та Задерейка Є.В. у зґвалтуванні малолітньої Лісовської М.М., вчиненому групою осіб — ч. 4 ст. 152 КК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.328 КПК України, в задоволенні цивільного позову потерпілих (цивільних позивачів) Цілованської Я.А. та Лісовського М.Ю. суд відмовляє.

Питання щодо речових доказів по справі судом вирішується відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.323,324 КПК України, апеляційний суд, —

ЗАСУДИВ:

Скуратівського В’ячеслава Михайловича у пред’явленому обвинуваченні у вчинені злочинів передбачених  за ч.4 ст.152 та ч.2 п.п.2, 9 ст.115 КК України визнати невинним і по суду виправданим.

Скока Андрія Юрійовича, Ковтунюка Антона Петровича, Задерейка Євгена Володимировича у вчинені злочину передбаченого ч.4 ст.152 КК України визнати невинними і по суду виправданими.

Запобіжний захід у вигляді взяття під варту скасувати, Скуратівського В.М., Скока А.Ю., Ковтунюка А.П. та Задерейка Є.В. з — під варти звільнити в залі судового засідання.

В задоволенні цивільного позову потерпілих (цивільних позивачів) Цілованської Я.А. та Лісовського М.Ю. відмовити.

Речові докази по справі після набрання вироком законної сили :

—   14 (чотирнадцять) зошитів /конспектів/, які належать виправданому Задерейку Є.В., журнал обліку роботи академічної групи ПЦБ-37 Київського національного університету будівництва і архітектури, книгу служби нарядів ОР № 3 БМОП „Беркут” ГУ МВС України в Київській області, 4 (чотири) відеокасети із записами слідчих дій по даній кримінальній справі , одяг та предмети, належні загиблій Лісовській М.М., кулькову авторучку, залишки жіночої сумки, обгорілий учнівський щоденник, обгорілу книжку „Зоологія”, обгорілу книжку „Всесвітня історія”, щітку масажну, обгорілий поліетиленовий пакет, моток мідного дроту, пластмасову коробку з бісером, обвуглені залишки аркушів зошитів, обвуглений залишок виробу з тканини темно-зеленого кольору, піджак, штани, кофту /на пакеті зазначено светр/, рукавички, майку, колготи, труси та чоботи  – залишити при справі ;

— светр, який був вилучений і належить виправданому Скоку А.Ю., після набрання вироком законної сили  повернути власнику ;

— светр, фотоальбом із фотографіями, записну книжку зі студентським квитком КВ № 02441183, чохли із сидіння та покриття, які були вилучені з автомобіля ВАЗ-21063 (реєстраційний номер 305-44 ВВ) повернути їх власнику виправданому Задерейку Є.В...

Вирок може бути оскаржений до Вищого Спеціалізованого Суду України через апеляційний суд Житомирської області шляхом подачі касаційних скарг через апеляційний суд Житомирської області протягом одного місяця з моменту його проголошення.

Головуючий – суддя  ___________________ М.С. Заліщук

Суддя                           ___________________ О.Г. Гузовський

Народні засідателі : 1. ___________________ С.В. Матюха

2.      __________________   В.М. Пономаренко

3.      ___________________ В.Ф. Шевчук

P.S. Редакція має в своєму розпорядженні копії багатьох інших документів з матеріалів кримінальної справи

http://h.ua/story/378321/

http://blogs.korrespondent.net/users/blog/nataliyagnev/a109961

Добавить комментарий