Советская Житомирщина: газета и коррупция | СБУ

Служба Безпеки Українців

Виктор Котенко

Ах, как же славно жилось в советские времена партийной номенклатуре, пригревшейся в различных откормочных комплексах — райкомах, обкомах, советах и исполкомах! Пока народ гнул спину за гроши, эти жировали на славу!  Правда, жировали не только на бюджетные, но и на партийные деньги, ведь партийная касса пополнялась партвзносами многомиллионной армии рядовых  коммунистов. Из бюджетной, компартийной и комсомольской кассы финансировались пресса, типографии, политруки и братские движения за рубежом. Всё это счастье длилось до тех пор, пока  проникшие в руководство государственных и партийных структур коррупционеры всё народное хозяйство не прокушали. А прокушав, остатки успешно разворовали.

А вокруг огромного партийного корыта вращались, словно кольца Сатурна, кормушки помельче.

Ну, а какая ж компартия без компартийной прессы? В просторных кабинетах исполкомовских редакций, припеваючи, протирали штаны мастера застойного одобрямса и творческие коллективы, преданные идеалам коммунизма за хорошую зарплату и льготы.

Причём, в период постсоциализма они не только не пострадали, но разрослись и финансово расцвели.  Там, где  раньше в партийных структурах потели  десятки номенклатурщиков, теперь жируют тысячи тунеядцев! И жируют  за счёт налогоплательщиков, пожирая государственный бюджет. Старшие руководящие товарищи грамотно разворовали бюджет и фонды, присвоили предприятия и развернули большой бизнес, так и не покинув коридоров власти. Не брезговали нечистоплотными заработками и редакции бывших партийных газет. Если существует своя родная газета — юридическое лицо с расчётным счётом в банке, то почему бы не качнуть деньжат из госкормушки? Советские названия издания слегка подредактировали и принялись отовариваться по — крупному!

Жила-была при социализме газета «Радянська Житомирщина». И хотя потом из названия слово «радянська» выбросили, всё остальное осталось прежним, начиная от шнурков главного редактора и заканчивая бюджетным финансированием. И это прежнее пустило метастазы.

Буквально на днях совершенно случайно мне довелось побеседовать с бывшей сотрудницей  редакции газеты «Житомирщина» Кендой Татьяной Борисовной, которая оспаривает в судах своё незаконное увольнение. Уж очень она просила предать гласности выложенную информацию. Наша беседа документировалась видеокамерой.

Позже я ахнул, порывшись в интернете и отслеживая перипетии деятельности этого государственного издания. Сразу же отпала всякая необходимость проведения дополнительного журналистского расследования. Просто смотрите видеозаписи беседы, читайте выдержки из ранее опубликованных материалов и открывайте интернет — ссылки публикаций.

И думайте. Ведь почти ничего не изменилось к лучшему в постсоветской мафиозной Украине, которой по-прежнему рулят проворовавшиеся родственники Славы КПСС.  В Советской капиталистической Украине…

Европейский суд по защите прав человека принял к своему рассмотрению иск Татьяны Кенды к государству Украина. Фотокопии весьма любопытных документов будут опубликованы.

Ищите в интернете:

http://old.inforotor.ru/id/companies/radjans'kazhitomirschina_izdanie

ГКЧП по-украински: трусливое молчание «киевских ягнят»

…Областная газета «Радянська Житомирщина» («Советская Житомирщина») в течение двух дней — 20 и 21 августа — неутомимо публиковала все решения и воззвания ГКЧП, не жалея площадей…

Украина. Фальсификаторам истории дали по рукам

… А главный в области душеприказчик свободы слова и демократии редактор газеты «Радянська Житомирщина» (теперь — «Житомирщина»), гекачепист местного разлива Дмитрий Панчук давно уже стал самым Заслуженным журналистом Украины…

http://www.zhitomirnews.com/novini/3603-gazeti-zhitomirshhina-90-rokiv-vid-dnja.html

Босоніж по битому склу

Ігор Бездітний «Дзеркало тижня» №25, 03 Липень 2010, 00:00

У книжці «Босиком по битому стеклу» одна з найяскравіших історій, після якої Алла Ярошинська здобула всесоюзну відомість і повагу, — майже детективна розповідь про її поїздку до Москви (таємно від редакції газети «Радянська Житомирщина», керівництво якої перманентно забороняло до друку її критичні статті) в редакцію газети «Известия» із статтею «Сповідь провінційного журналіста» та її публікацію в червні 1987 року. А також — про начальницький гнів і витончену помсту, котра звалилася на голову автора та героїв статті, яких вона захищала. Це вам не жарти: Ярошинська публічно (ізвєстинським накладом у 12 мільйонів!) жорстко розкритикувала за утиски критики, переслідування інакодумців не просто першого секретаря Житомирського обкому партії, а члена ЦК КПРС і КПУ Василя Кавуна, редактора партійної газети «Радянська Житомирщина» Дмитра Панчука, закликавши владу забезпечити свободу преси.

Як справедливо пише сама Ярошинська, ефект від її статті був як вибух бомби (старше покоління пам’ятає це й досі) не лише для Житомирського обкому та редактора «Радянської Житомирщини», а й для всього керівництва ЦК КПУ на чолі з «непотоплюваним» Володимиром Щербицьким, у кабінет якого обласканий п’ятьма орденами Леніна житомирський секретар Кавун «відчиняв двері лівою ногою». Ця публікація на захист ідеалів демократії і свободи слова — лише один із багатьох яскравих епізодів у професійній роботі автора.

Ізвєстинська «Сповідь провінційного журналіста» і спалахнула тією іскрою, що запалила житомирський феномен. Світ пильно стежив за змінами на шостій частині земної кулі і з подивом дізнався, що в центрі тих подій виявився не Київ, а якийсь Житомир. Назва міста стала відома в Європі, в Америці, навіть в Австралії завдяки Ярошинській. «...Немає жодного сумніву в тому, що житомирський феномен — і мої критичні статті в центральній пресі, і скандальні вибори в народні депутати СРСР, і протистояння «народ—влада» в області протягом кількох років — усе це стало в остаточному підсумку тією краплею, що камінь точить», — зауважує автор. Ретельно досліджуючи з допомогою велетенського масиву документів усі нюанси найжорстокішого протистояння не лише в Житомирі, а й у всьому СРСР, Ярошинська намагається не забути жодного свого соратника, десятки з яких уже і після її тріумфального обрання народним депутатом СРСР (за неї проголосувала майже вся місцева міліція, армійські частини і навіть 80% КДБ) влада тягла в суди. Тільки за те, що підтримали Ярошинську, виступивши проти першого секретаря, були вигнані з партії, армії і ледь не потрапили до психушки старші армійські офіцери Олександр Петрівний, Володимир Чащевий, Геннадій Рашковський.

Та найважливіше в книжці — авторський, документально підкріплений аналіз політичних подій часів ҐКЧП 1991 року (спроби партійно-гебістського перевороту і зміщення Горбачова), який пояснює, чому за майже 20 років так і не відбулася українська незалежність. Ті, хто підтримав тоді московську хунту, констатує Ярошинська, після її поразки, швидко перефарбувавшись у демократів, так і залишилися в українській владі, розграбували народне добро і дискредитували саму ідею демократії. «Душителі незалежності України, демократії і свободи слова, — зазначає автор, — сьогодні стали її героями, їх знову нагороджують орденами і грамотами, присуджують звання, виплачують спецпенсії і дарують резиденції за рахунок ошуканого народу».

Значна частина книги присвячена створенню першої в СРСР від часів Сталіна політичної опозиції — Міжрегіональної депутатської групи, до керівництва якої входила автор, її роботі у Верховній Раді СРСР у комітеті з питань гласності і прав людини — боротьбі за перший Закон про свободу преси в СРСР. Тут читачі знайдуть також чимало цікавих і невідомих подробиць із політичного життя московської еліти — від Горбачова і Єльцина до Собчака і Попова.

Читати «Босиком по битому стеклу» із незворушною байдужністю, як, утім, і інші книжки та публіцистику Алли Ярошинської, неможливо. Їх читають із задоволенням або гнівом: мова яскрава, емоційна, часом агресивна. Наприклад, розповідаючи про чергову сутичку з редактором «Радянської Житомирщини», приводом для якої стали купюри в її статті, Ярошинська зауважує: «Я письмово звернулася по роз’яснення до Панчука — у повній, треба сказати, люті». Експресія і здорова іронія присутня майже в кожній фразі, що стосується політичних опонентів — від першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького (у книжці, до речі, розповідається з посиланнями на документи, як він покінчив життя самогубством, а зовсім не помер від «тривалої хвороби») і глави президії ВР УРСР Валентини Шевченко до московських та українських ґекачепістів.

Фото: Это только видимая часть раздутых штатов. Зарплата главного редактора — на уровне оклада зам.губернатора. Всех этих дармоедов кормите вы,  недоедающие и оборваные простые налогоплательщики

DSCN6000

Фото: Профессиональный уровень газетчиков метко характеризуется заголовком «Ростемо ми, гей!».  Кто у них гей, а кто лесбиян, не нам судить ...

DSCN5975

В этом номере размещены объявления о сдаче в аренду "Житомирщиной" госимущества - площадей бывшего КТБ Облбытуправления

DSCN5976

DSCN5977

Фото: 2009 год. Помпезное чествование прошлой властью раковой опухоли — 90 лет со дня основания газеты «Радянська Житомирщина». Традиции придерживается и новая ( бывшая позавчерашняя) власть — 6 мая 2011 года губернатор Житомирщины Сергей Рыжук обласкал наградами своего друга, главного редактора «Житомирщины» в связи с Днём Победы. Опять память погибших осквернили ...

DSCN6001

Постсоветский период характеризовался диким дерибаном объектов госсобственности руководством Житомирской области. Благодаря решениям облсовета и госадминистрации в липкие руководящие руки с молотка уходили райкомы и крайкомы, санатории, здравницы, предприятия, военные городки, детские садики — бери — не хочу. Одно из действующих предприятий Облпотребсоюза вместе с работающими в нём людьми  было росчерком пера подарено редакции газеты «Житомирщина» с глупейшей мотивацией — для «сохранения рабочих мест», а на самом деле — для получения дополнительной законной и незаконной прибыли, так как клиенты этого предприятия производили рассчёт за услуги преимущественно наличными деньгами.  Судя по имеющимся документам, в этом дележе награбленного активное участие  принимали руководители Житомирской области, прокуроры и прочее ворьё. Впоследствии деятельность присоединённого к «Житомирщине» предприятия увели в тень,  выбросив из него трудовой коллектив и оформив аренду на «своих» людей, к которым перевели весь персонал под видом реорганизации. Весь, кроме излишне разговорчивой инженера-технолога Татьяны Кенды, которой, с целью от неё избавиться, предложили должность ...уборщицы.

Несмотря на тесную дружбу главного редактора с власть имущими, грубейшие нарушения законодательства в деятельности «Житомирщины» были задокументированы официальными проверками и даже решением суда Королёвского района, которым судья Гансецкая сказала новое слово в мировой практике правосудия, строго наказав главного редактора Панчука за вопиющие нарушения закона, приговорив его ... к  устному замечанию!

Мытарства Татьяны Кенды в поисках справедливости в судах, прокуратурах, государственных администрациях, обращения в правоохранительные органы и к народным депутатам очень напоминают столь любимую этими бандитами игру в футбол. Вдоволь намучившись в качестве футбольного мяча в Украине, Татьяна Кенда обратилась в Европейский суд по защите прав человека. Не знаю. доживут ли престарелые партноменклатурные воры и бандиты до решения Евросуда или нет, но возмещать Татьяне Кенде ущерб в денежном эквиваленте будут налогоплательщики Украины.

Прилагаются фотокопии некоторых документов, свидетельствующих о вопиющих безобразиях в деятельности социалистического наследия — редакции газеты «Житомирщина» и государственных чиновников. Вы увидите всё те же знакомые фамилии членов этого творческого коллектива: Черпицкий, Яцкевич, Костик, Димонт, Малиновский, Панчук, Черненко, Чумаченко, Кобернюк, Гансецкая, Охрименко, ...  Бригада.

Віктор Котенко






Добавить комментарий