Фальшивые «АТОшники» | СБУ

Служба Безпеки Українців

15 Июнь 2016

Коментарi:

0
 Июнь 15, 2016
 0

Это ж какими надо быть негодяями, чтобы, используя служебное положение, присваивать себе статус участников АТО, фактически не участвуя в АТО ?! И занимаются этим не случайные рядовые мародёры — добровольцы с криминальными биографиями, толпами слетевшиеся на дармовую поживу. Фальшивыми АТОшниками сделали себя ... сотрудники Службы безопасности Украины ! Это циничное резонансное преступление (см. «Аферисти СБУ незаконно отримують статус учасників АТО») вскрыл изнутри теперь уже бывший сотрудник Управления СБУ в Запорожской области подполковник Юрий Морозов.

Вскрыть — то вскрыл, но вот расследовать тёмное дело и привлечь негодяев к ответственности до сих пор некому, ведь в пособниках фигурируют не только руководящие сбушники, но и военные прокуроры.

С приходом в Генеральную прокуратуру Юрия Луценко ситуация к лучшему не изменилась, обращения Морозова на имя генерального прокурора по — прежнему спускают «вниз» всё к тем же оборотням.

А если предположить, что фальшивыми участниками АТО стали СБУшники и прочая челядь не только Запорожья, но и других регионов Украины ? Да это же национальное бедствие, колоссальный урон для бюджета !

К сожалению, до сих пор не проявил должного внимания к проблеме и начальник СБУ генерал Василий Грицак. Может быть, он тоже фальшивый «участник» ?

Чем ещё можно объяснить игнорирование преступления, которое нельзя назвать иначе, как надругательством над памятью тысяч погибших и покалеченных защитников Украины ?

Генеральному прокурору України

Луценку Ю.В.

Шановний Юрію Віталійовичу!

Пане Генеральний прокурор, я, підполковник запасу Збройних Сил України, пенсіонер Служби безпеки України (проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Запорізькій області з 24.10.1995 року по 22.11.2015 року) МОРОЗОВ Юрій Юрійович, 13.09.1968 року народження, уродженець міста Запоріжжя, звертаюсь до Вас особисто з однією метою — встановити справедливість, а також притягнути до відповідальності винних. Хочу заявити, що у разі наклепу або надання недостовірних даних готовий за це нести персональну відповідальність.

Дозвольте по суті справи. За останні півтора роки, коли я вів боротьбу із справжнім свавіллям, яке і на сьогодні межує із беззаконням, відколи в УСБУ в Запорізькій області начальником Управління було призначено генерала Шмитька О.Г., мені та моїй родині прийшлося відчути на собі страшенний тиск системи, яка стала на захист зрадницьких дій Шмітька та його окремих підлеглих. Розповідати Вам, який Шмітько патріот я не стану. Достатньо пригадати, що свого часу саме Ви з ганьбою зняли Шмітька з посади начальника УМВС України в Запорізькій області за корупцію. В теперішній час цей негідник продовжує ганьбити вже УСБУ в Запорізькій області. Прикладів дуже багато. Будь ласка. Липень 2015 року — хабар начальника відділу контррозвідки, серпень 2015 року — співробітники Пологівського міжрайвідділу катували людину, серпень 2015 року — співробітник Мелітопольського міськвідділу в стані алкогольного сп’яніння збиває двох молодих людей, які від отриманих травм померли, серпень 2015 року — співробітники Центрального апарату СБ України знаходять в Управлінні зброю і боєприпаси, які не були на обліку. Доречи, є дані, що Шмітько та його заступники мали певний зиск від цього. Лютий 2016 року — зразу трьох співробітників зловили на хабарах. Окрім цього, можна пригадати історію з дружиною Шмітька, яка набула широкого розголосу в місті Запоріжжя.

Пане Генеральний прокурор, моя ж тема дуже проста і зрозуміла, яка базується виключно на моральній складовій. Гадаю, що Ви мене зрозумієте. В листопаді 2014 року, під час опрацювання документів, які давали право співробітникам Управління в подальшому отримати статус учасника бойових дій, мною були виявлені непоодинокі факти підробки службових документів окремими посадовими особами Управління. Також, мені стало достовірно відомо про те, що на той час заступник начальника УСБУ в Запорізькій області полковник Дюндик В.В. зовсім не перебував в зоні АТО. Про зазначене я негайно (24.11.2014 року) доповів начальнику Управління генерал-майору Шмітьку О.Г., а коли він та його підлеглі відверто почали мене цькувати — написав листа колишньому Голові СБ України Наливайченку В.О. (19.01.2015 року). За його вказівкою була призначена службова перевірка (26-28.02.2015 року). Зрозумівши, що результати перевірки були навмисно спотворені, 02.04.2015 року я звернувся до Генеральної прокуратури України з повідомленням про кримінальне правопорушення. Так, 06.04.2015 року викладені мною дані Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України були внесені до єдиного реєстру досудових розслідувань та було призначене кримінальне провадження за №42015000000000612 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 УК України. Надалі, 12.05.2015 року мене, як свідка по справі, викликали до Головної військової прокуратури ГПУ для надання пояснень. В ході бесіди слідчий військової прокуратури ГПУ неодноразово наголошував про те, що мої свідчення дуже актуальні, вчасні та вичерпні, а тому досудове розслідування буде проведене швидко, всебічно і неупереджено. Після завершення бесіди він мене запевнив, що після первинної перевірки окремих свідчень по справі, зі мною в обов’язковому порядку буде проведена чергова бесіда. Натомість, рівно через 10 днів (22.05.2015 року), коли я зателефонував до слідчого, який вів справу, останній мені повідомив, що матеріали справи передані до військової прокуратури Південного регіону України, а невдовзі вони були надіслані до військової прокуратури Запорізького гарнізону. Хоча я ще під час допиту у ГПУ наполягав на тому, щоб справу розслідували виключно слідчі Головної військової прокуратури. В подальшому, завдяки старанням Шмітька О.Г. та його заступників Дюндика В.В. і Іванова Д.Ю., стали відбуватися, на перший погляд, незрозумілі речі. У місті Запоріжжя, маючи величезний вплив на підполковника юстиції Веліксара А.І., військового прокурора Запорізького гарнізону, Шмітько і компанія свою справу зробили професійно, спустивши на гальмах її досудове розслідування. Я маю на увазі те, що з моменту допиту в Генеральній прокуратурі України (12.05.2015 року) до винесення постанови слідчим військової прокуратури Запорізького гарнізону про закриття кримінального провадження (30.11.2015 року), зі мною не було проведено жодної бесіди. В той же час, я двічі (письмово 30.07.2015 року та 18.09.2015 року) звертався до підполковника юстиції Веліксара А.І. з проханням мене допитати, бо у мене були додаткові свідчення. Однак, усі мої старання були марними. Веліксар А.І. не тільки не знайшов вільного часу для того, щоб провести зі мною бесіду, а й не надав будь-якої відповіді на мої листи. Також, під час особистої бесіди (04.09.2015 року) із підполковником юстиції Макаєвим О.О., заступником військового прокурора військової прокуратури Запорізького гарнізону, на якій я запитав про хід досудового розслідування, останній запевнив, що надасть мені відповідь після того, як з’ясує на якій стадії знаходиться досудове розслідування. Але обіцяної відповіді від цієї посадової особи я також так і не дочекався.

Розуміючи, що Веліксар А.І. і Макаєв О.О. за вказівкою Шмітька О.Г. намагаються загальмувати досудове розслідування по справі, 19.10.2015 року я вдруге звернувся з листом до Генеральної прокуратури України, в якому повідомив про вищезазначене, а також виказав прохання взяти на контроль хід досудового розслідування. Згідно відповіді від 29.10.2015 року (копія додається), яка чомусь надійшла з військової прокуратури Південного регіону України, я зрозумів, що ніхто взагалі не збирається нічого робити по справі тому, що Шмітько О.Г., Іванов Д.Ю. і Дюндик В.В. самі вирішують, а потім вказують як потрібно проводити досудове розслідування. В підтвердження моїх слів слід зазначити, що вже 30.11.2015 року постановою слідчого військової прокуратури Запорізького гарнізону (копія додається) вказане кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Про це мені повідомили листом від 13.01.2016 року (копія додається) знов таки з військової прокуратури Південного регіону України, хоча я вже втретє свого листа від 09.12.2015 року направляв саме до Генеральної прокуратури України.

Надалі, мені нічого не залишалось, як відстоювати своє право, насамперед, за для перемоги закону над свавіллям, використовуючи шлях звернення до суду. Так, після отримання постанови про закриття кримінального провадження, яке надійшло на мою адресу 19.04.2016 року (з часу закриття минуло майже 5 місяців), 28.04.2016 року я звернувся до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя зі скаргою, який своїм рішенням від 29.04.2016 року її не задовольнив. Незважаючи на це, 04.05.2016 року, використовуючи своє право, я подав апеляційну скаргу до Апеляційного суду Запорізької області, який своїм рішенням від 12.05.2016 року (копія додається) задовольнив мою скаргу. При цьому, ухвалив постановити нову ухвалу, якою постанову слідчого від 30.11.2015 року про закриття кримінального провадження скасувати.

Пане Генеральний прокурор, після того, що відбувалось, у мене існують небезпідставні сумніви в неупередженості дій з боку військового прокурора військової прокуратури Запорізького гарнізону підполковника юстиції Веліксара А.І. та його заступника підполковника юстиції Макаєва О.О. по відношенню до розслідуваного кримінального провадження за №42015000000000612 по відношенню до посадових осіб УСБУ в Запорізькій області вищої керівної ланки (а це — полковник Дюндик В.В., перший заступник начальника Управління, полковник Веселовський Ю.Л., помічник начальника Управління (по роботі з особовим складом) — начальник відділу кадрового забезпечення, полковник Семекліт В.Г., начальник фінансового відділу Управління, полковник Щербаков О.О., заступник начальника відділу кадрового забезпечення Управління та інші), адже саме військовий прокурор здійснює процесуальне керівництво над слідством, тобто наділений владно-розпорядчими функціями.

Вважаю, що упередженість дій з боку, насамперед, військового прокурора військової прокуратури Запорізького гарнізону підполковника юстиції Веліксара А.І. полягає в наступному:

1.За його рішенням досудове розслідування справи було передано на розгляд лейтенанту юстиції Ейснеру І.І., слідчому військової прокуратури, який лише три місяці тому закінчив ВВНЗ. Веліксар А.І. усвідомлював можливість психологічного тиску на слідчого військової прокуратури з боку керівників вищої ланки УСБУ в Запорізькій області;

2.Саме за його командою мене навмисно не було визнано потерпілим, хоча я ще 30.07.2015 року подавав на його ім’я клопотання про це. Надалі, а ні за прийнятим рішенням про визнання мене потерпілим, а ні жодних відповідей, які передбачені Законом України “Про звернення громадян”, на мої неодноразові звернення про хід досудового розслідування по справі мені не було надано. Впевнений, що це було зроблено з однією метою — меншого контролю з мого боку над веденням слідства;

3.Мене не допитали у якості свідка по тим обставинам, на які я вказував в заяві про злочин від 12.05.2015 року. Крім того, мої доводи, викладені у клопотанні від 30.07.2015 року, також не перевіряли. Впевнений, що це було зроблено з метою небажання отримати вичерпні докази про вчинення злочину посадовими особами УСБУ в Запорізькій області;

4.Кримінальне провадження закрили, а мене про це не повідомили. Зазначене було зроблено з метою унеможливити з мого боку своєчасно, у визначений КПК України строк, оскаржити рішення по закриттю провадження;

5.Під час проведення досудового розслідування слідчим військової прокуратури було грубо порушено вимоги ст.ст. 9, 91 ,94, 284 КПК України, на які вказав Апеляційний суд Запорізької області у своїй ухвалі від 12.05.2016 року.

Пане Генеральний прокурор, як я вже зазначав, що наголошував на проведенні розслідування саме Генеральною прокуратурою України у зв’язку з тим, що вказані посадові особи УСБУ в Запорізькій області, очолювані генералом Шмітьком О.Г., мають широке коло зв’язків, у тому числі у правоохоронних органах, які ними використовувались з метою гальмування всебічного і неупередженого розслідування справи. Але на мої законні прохання надходили лише звичайні відписки.

Пане Генеральний прокурор, Ви знаєте, що дійсно прикро. Так це те, що колишній Голова СБ України Наливайченко В.О., який двічі призначав Шмітька О.Г. на керівні посади Запорізького управління, Голова СБ України генерал армії Грицак В.С., якому я неодноразово доповідав про свавілля, яке межує із беззаконням з боку керівництва УСБУ в Запорізькій області, а також інші посадові особи Служби безпеки України про все добре знали, але, не дивлячись ні на що, продовжували спокійно реагувати і також спокійно продовжували цих зрадників покривати.

Пане Генеральний прокурор, прошу Вас надати відповідь на моє звернення за Вашим особистим підписом. Саме в такому разі я буду впевнений, що моєму зверненню Вами приділена увага. Також прошу прийняти рішення, яким у відповідності до процедури витребувати із військової прокуратури Запорізького гарнізону матеріали кримінального провадження від 06.04.2015 року за №42015000000000612 та доручити провести подальше досудове розслідування слідчими Генеральної прокуратури України, узявши його розслідування під особистий контроль.

Вкотре наголошую, якщо матеріали справи будуть залишені у військовій прокуратурі Запорізького гарнізону, тоді усім буде зрозуміло, якого результату в підсумку слід очікувати від слідства.

Пане Генеральний прокурор, шановний Юрію Віталійовичу, звертаюсь до Вас з єдиним запитанням, яке я задавав генералу Шмітьку, колишньому Голові СБ України Наливайченку, теперішньому Голові СБ України генералу армії Грицаку. Доречи, ці люди так і не змогли відповісти на просте запитання. Вони тільки на словах хвалькуваті герої, які тільки те й можуть, що розповідати, як захищають Батьківщину. Скажіть, будь ласка, для чого тоді я відправляв чоловіка своєї дочки на війну. Звичайно, щоб боронити нашу землю від різних негідників та зрадників, в тому числі в генеральських пагонах. Так чому тоді вони й досі сидять в шкіряних кріслах, а, наприклад, не звільнені. Зрозумійте мене, мої почуття.

Додатки: копія апеляційної скарги, на 2-х аркушах;

копія постанови про закриття кримінального провадження, на 3-х аркушах;

— копії відповідей з військової прокуратури Південного регіону України від 29.10.2015 року і 13.01.2016 року, на 3-х аркушах.

Старший офіцер запасу ЗСУ, пенсіонер Служби безпеки України

підполковник Морозов Ю.Ю.

01” червня 2016 року

Добавить комментарий